У ту пору орки не тривожили лісовиків, і Турамбар не виходив на війну, й у Бретілі панував спокій. Отож, серце його потяглося до Нініель, він запропонував їй вийти за нього заміж, але того разу вона попросила зачекати, попри те, що дуже його любила. Адже Брандір, передчуваючи невідоме лихо, прагнув стримати дівчину від цього кроку задля її власного добра, а не задля себе чи через суперництво з Турамбаром; отож, він відкрив Нініель, що Турамбар — то ніхто інший, як Турін, син Гуріна, і, хоча дівчині те ім’я не було відоме, дух її оповила тінь.
Але коли минуло три роки від часу сплюндрування Нарґотронда, Турамбар знову запропонував Нініель одружитись і присягнув, що тепер він або пошлюбить її, або піде воювати в нетрі. І дівчина з радістю погодилась, а в середині літа вони одружилися, й лісовики Бретілу влаштували бучне святкування. Проте ще до кінця року Ґлаурунґ наслав на Бретіл своїх орків; а Турамбар сидів бездіяльно вдома, бо пообіцяв Нініель, що виступить на битву лише тоді, коли хтось атакуватиме їхні домівки. Утім, становище лісовиків погіршилось, і Дорлас дорікнув Турамбарові, що той не допомагає людям, котрі прийняли його як рідного. Тоді Турамбар підвівся, і витяг знову свого чорного меча, й зібрав чисельний загін людей із Бретілу, і вони завдали оркам нищівної поразки. Та до Ґлаурунґа дійшли вісті, що Чорний Меч — у Бретілі, й він обмірковував почуте, замислюючи нове зло.
Тогоріч навесні Нініель зачала, і почала марніти, і посмутніла; в той самий час до Ефель-Брандіра надійшли перші чутки про те, що Ґлаурунґ виступив із Нарґотронда. Тоді Турамбар вирядив кількох сміливців у далеку розвідку, адже тепер він керував усім на власний розсуд, а на Брандіра мало хто зважав. З наближенням літа Ґлаурунґ підібрався до кордонів Бретілу і заліг поблизу західних берегів Тейґліну; лісовиків охопив неймовірний страх, бо тепер було цілком зрозуміло, що Великий Черв не лише перейде цим краєм, повертаючись до Анґбанда, як вони сподівались, а нападе на них і спустошить їхню землю. Тому бретілці звернулися по раду до Турамбара, й він сказав, що марно виступати проти Ґлаурунга всією військовою міццю, адже перемогти його можна тільки завдяки хитрощам і фортуні, й сам зголосився піти шукати дракона біля кордонів краю, і наказав решті людей залишатися в Ефель-Брандірі, проте готуватися до бою. Позаяк, перемігши, Ґлаурунґ найперше прийде до домівок лісовиків і знищить їх, і переривати той напад буде годі сподіватися; якщо ж бретілці розсіються навсібіч, то багато хто зможе порятуватись, адже дракон не оселиться у Бретілі, а незабаром повернеться до Нарґотронда.
Тоді Турамбар запитав, чи є серед присутніх охочі стати його соратниками в небезпечній борні; й наперед виступив Дорлас, а решта стояла незрушно. Дорлас дорікнув за це людям і висміяв Брандіра, не здатного грати роль спадкоємця дому Галет; і володар Бретілу був привселюдно осоромлений, і в серце його закралася лють. Але Гунтор, Брандірів родич, попросив дозволу піти замість нього. Потому Турамбар попрощався з наляканою та сповненою недобрих передчуттів Нініель, і розставання їхнє було скорботним; але Турамбар із двома соратниками таки вирушив до Нен-Ґіріту.
Тоді Нініель, не можучи витримати страху та не бажаючи чекати новин про Турамбарову долю в Ефелі, рушила вслід за ним у супроводі багатьох людей. Це сповнило Брандіра ще більшим жахом, він спробував відмовити її та решту охочих піти від зайвої поквапливості, проте вони не зважали на нього. Тому він зрікся свого владарювання і любові до народу, який зневажив його, а позаяк у нього не зосталося нічого, крім кохання до Нініель, Брандір оперезався мечем і пішов за нею; та дуже відстав, бо був кульгавий.
І ось на заході сонця Турамбар дістався до Нен-Ґіріту і довідався, що Ґлаурунґ лежить на краю високих берегів Тейґліну та, ймовірно, рушить у путь із настанням ночі. І сказав Турамбар, що то гарні новини; дракон-бо лежав біля Кабед-ен-Арасу, де ріка бігла у глибокій і вузькій ущелині, яку зміг перескочити гнаний мисливцями олень, і Турамбар подумав, що Ґлаурунґ не піде далі, а спробує перебратися тут. Тому він запропонував у сутінках підповзти до прірви, під покровом ночі спуститися донизу і перетнути бурхливий потік, а потому видертися на кручу з протилежного боку і там, непоміченими, наблизитися до дракона.
Таке рішення прийняв Турамбар, але, коли вони затемна дійшли до бистрини Тейґліну, мужність полишила Дорласа й він не насмілився здійснити небезпечну переправу, натомість відступив і, обтяжений соромом, зник у лісах. Утім, Турамбар і Гунтор безпечно перебралися на інший бік, адже голосний рев води поглинув решту звуків і Ґлаурунґ не прокинувся. Та близько до півночі дракон пробудився і, в супроводі шаленого гуркоту та вогню, перекинув передню частину тулуба через провалля й почав підтягати основну. Турамбар та Гунтор знемагали від жару і смороду, квапливо шукаючи шлях нагору, до Ґлаурунґа; і Гунтора вбив величезний камінь, що зірвався з висоти під час переправи дракона, вдаривши його в голову та скинувши у воду. Так знайшов смерть один із найбільших звитяжців Дому Галет.