Про Маґлора ж розповідають, начеб і він не зніс болю, яким карав його Сильмарил, і, врешті-решт, пожбурив камінь у Море й відтоді довіку бродив берегами, зболено та жалісливо співаючи над хвилями. Адже Маґлор був майстерним співаком давнини і поступався хіба що Даеронові з Доріату; проте до ельфійського народу він ніколи й не приставав. Отак і трапилося, що Сильмарили нарешті упокоїлись: один — у небеснім повітрі, один — у вогні серця світу, один — у водних глибинах.
На той час на берегах Західного Моря було розпочато велике кораблебудування; звідтіля на численних кораблях елдари відпливали на Захід, аби ніколи вже не вертатись у землі плачу та війни. Повернулись і ваньяри під білими знаменами, тріумфально прибувши до Валінору. Проте радість звитяги применшувало те, що вони не принесли із собою Сильмарилів з корони Морґота і знали, що Коштовності ці не вдасться розшукати і знову зібрати разом, бо для того треба було би знищити світ і створити його знову.
Коли ваньяри прибули на Захід, ельфи Белеріанду мешкали на Тол-Ерессеа, Самотньому Острові, з якого видно було і захід, і схід, і звідти вони могли навіть дістатися до Валінору. Вони знову здобули любов Манве та прощення валарів, і телери пробачили їм давнє горе, і прокляття розвіялося.
Та не всі елдаліе хотіли покидати Поближні Землі, де вони довго страждали й довго жили; і декотрі на довгі віки затримались у Середзем’ї. Були серед них Кірдан Корабельник і Келеборн із Доріату з дружиною своєю Ґаладріель, єдиною позосталою з тих, котрі провадили вигнанців-нолдорів до Белеріанду. Мешкав у Середзем’ї також і Ґіл-ґалад, Верховний Король, а з ним і Елронд Напівельф, який, за наданим йому правом, обрав пристати до елдарів; брат же його Елрос обрав життя між людей. Винятково завдяки цьому братству в людей було влито кров Первородних і дещицю божественного духу, який існував іще до Арди, позаяк Елронд і Елрос були синами Елвінґ, доньки Діора, сина Лутіен, дитини Тінґола та Меліан; а батько їхній Еаренділ був сином Ідріль Келебріндаль, доньки Турґона з Ґондоліна.
А от самого Морґота валари викинули крізь Двері Ночі поза Стіни Світу, в Предвічну Порожнечу; і на стінах тих приставлено невсипущу сторожу, й Еаренділ вартує небесну твердиню. І все-таки брехня, яку Мелкор, могутній і проклятий, Морґот Бауґлір, Сила Страху та Ненависті, посіяв у серцях ельфів і людей виявилася зерном невмирущим та незнищенним. Час од часу вона проростатиме заново і породить чорні плоди навіть в останні дні.
Так завершується СИЛЬМАРИЛІОН. Якщо високе та прекрасне перетворилося на темряву і загибель, значить, такою споконвіку була судьба Арди Знівеченої; і якщо має статися зміна, а Знівечення судилося зцілити, то Манве та Варді це відомо достеменно. Проте вони не відкрили цього й не оголосили у присудах Мандоса.
АКАЛЛАБЕТ
АКАЛЛАБЕТ
ПОВАЛЕННЯ НУМЕНОРУ
Елдари розповідають, що люди прийшли на світ у дні Тіні Морґота і хутко йому скорилися, бо він розіслав поміж ними своїх емісарів, і люди, дослухавшись до його лихих та підступних слів, поклонялися Темряві й водночас боялися її. Проте були й такі, котрі відвернулися від зла, полишили родинні землі та подались у мандри на захід, бо до них дійшли чутки, начебто на Заході є світло, якого не здатна затьмарити Тінь. Слуги Морґота переслідували їх люто, тож дороги тих людей були довгі й тернисті. І все ж, урешті-решт, вони добулися-таки до краю, що виходив до Моря, і вступили у Белеріанд у дні Війни за Коштовності. Едайнами нарекли тих людей синдарською мовою; і вони стали друзями та союзниками елдарів, і у війні проти Морґота здійснили величні та звитяжні подвиги.
Від них по батьковій лінії походив Осяйний Еаренділ, і у «Баладі про Еаренділа» розповідається, як нарешті, коли до цілковитої перемоги Морґота був один крок, він збудував човен Вінґілот, що його люди назвали Ротінзил, і, невтомно шукаючи шляху до Валінору, вирушив у подорож незвіданими морями. Він-бо прагнув заступитися перед Силами за Два Роди, щоби валари змилостивилися над ними й подали їм допомогу в найбільшій скруті. І по довгих трудах, здолавши чимало небезпек, він таки досяг свого: з Валінору виступило воїнство Володарів Заходу; і за це ельфи та люди величають його Еаренділом Благословенним. Одначе він уже ніколи не повернувся у краї, які так любив.