Та коли володіння скіпетром перейшло до Інзіладуна, він знову, як колишні правителі, прибрав собі титул ельфійською мовою, нарікшись Тар-Палантіром, адже був далекоглядний очима та розумом, і навіть ненависники боялися його слів, мовби слів правдовидця. Він на деякий час облишив Вірних у спокої та знову в належну пору ходив до Святилища Еру на Менелтармі, чого зрікся Ар-Ґімілзор. Інзіладун шанобливо доглядав Біле Дерево і передрік, що з загибеллю Дерева обірветься також і рід Королів. Але його запізніла покута не вгамувала гніву валарів на образливе зухвальство його вітців, у якому більша частина народу таки не розкаялась. І Ґімілхад, дужий та непокірний, очолив тих, кого називали Людьми Короля, і виступав проти волі брата так відкрито, як тільки йому дозволяла сміливість, але більше — потайки. Тож дні правління Тар-Палантіра затьмарило горе, він проводив чимало часу на заході, й там частенько піднімався на вежу Короля Мінастіра, що на пагорбі Оромет поблизу Андуніе, і звідти тужливо позирав на захід, сподіваючись, можливо, побачити на морі якесь вітрило. Проте жоден човен із Заходу вже ніколи не припливав до Нуменору, й Аваллоне заволокло хмарами.
І от Ґімілхад помер за два роки до двохсотліття (це для нащадка Елроса, навіть у час занепаду, вважалося ранньою смертю), проте Королю це не принесло спокою. Бо Фаразон, син Ґімілхада, виявився навіть більш невгамовним і жадібним до багатства та влади, ніж був його батько. Він часто подорожував за межами рідної землі, ватагуючи під час воєн, які нуменорці в ту пору вели в Середзем’ї, бо прагнули розширити владу над людьми, і так на суші й на морі зажив слави великого капітана. Тому-то, коли, дізнавшись про батькову смерть, Фаразон повернувся до Нуменору, людські серця потяглися до нього: він-бо привіз із собою незлічене багатство і певний час не скупився на подарунки.
І трапилося так, що Тар-Палантір стомився від горя і помер. Синів у нього не було, тільки одна донька, котру він ельфійською мовою назвав Міріель; саме до неї тепер іменем права та за нуменорськими законами перейшов скіпетр. Але Фаразон силоміць узяв її за дружину, вчинивши цим зло, тим паче, що нуменорські закони навіть членам королівського дому не дозволяли вступати у шлюб, якщо вони доводились одне одному ближчими родичами, ніж у третьому коліні. Та щойно вони одружилися, він заволодів скіпетром, прибравши титул Ар-Фаразон (Тар-Каліон — ельфійською мовою) і змінивши ймення королеви на Ар-Зімрафель.
Ар-Фаразон Золотий був наймогутніший і найпихатіший із усіх, кому доводилося тримати в руках Скіпетр Морських Королів із часів заснування Нуменору, а звідтоді нуменорцями правували двадцять і чотири Королі та Королеви, котрі на ту пору вже спочилй у глибоких усипальницях під горою Менелтармою, покоячись на золотих ложах.
І, сидячи на карбованому троні в місті Арменелосі у пишноті свого можновладця, він думав темну думу, помишляючи про війну. Бо в Середзем’ї Король довідався про міць Сауронового володіння та про його ненависть до Вестернесу. Тепер же до нього прибули керманичі кораблів і капітани, котрі повернулися зі сходу, та сповістили, що, відколи Ар-Фаразон покинув Середзем’я, Саурон вивів війська й напосівся на міста поблизу узбережжя, і нарікся Королем Людей, і оголосив про намір відтіснити нуменорців у море й навіть знищити Нуменор, якщо вдасться.
Вельми розлютився Ар-Фаразон, почувши такі вісті, а оскільки він довго роздумував потайки, серце його переповнило прагнення необмеженої влади й одноосібного панування його волі. Тож він твердо постановив, що — без поради валарів і покладаючись лише на власну мудрість — претендуватиме на титул Короля Людей і примусить Саурона стати його васалом та слугою; бо в погорді своїй гадав, що не з’явиться на світі жодного короля, такого могутнього, щоби кинути виклик Спадкоємцеві Еаренділа. Тому в той час Ар-Фаразон почав кувати величезні запаси зброї, і збудував чимало військових кораблів, і спорядив їх; а щойно все було готове — разом із власним воїнством сам відплив на Схід.
І люди побачили, як його вітрила виринають із заходу сонця, наче забарвлені ясно-червоним, і сяють червленим золотом, і на мешканців узбереж зійшов страх, і вони втекли аж ген далеко. А флот нарешті дістався до місцини, званої Умбар, де була могутня нуменорська нерукотворна гавань. Порожні та мовчазні лежали довколишні землі, коли Король Моря крокував Середзем’ям. Сім днів мандрував він зі стягом і сурмами, й дійшов до пагорба, й піднявся нагору, й установив там шатро і трон; він розташувався в центрі того краю, а намети його вояків, блакитні, золоті й білі, розмістилися довкола, мовби поле гінких квітів. Потому Ар-Фаразон вислав герольдів, наказавши Сауронові постати перед ним і присягнути йому на вірність.