В інших місцевостях Середзем’я довгі роки панував спокій, але землі були переважно дикі та пустельні, за винятком тих, куди прийшов народ Белеріанду. Насправді, в тих місцинах, як і незліченні роки до того, жило, вільно мандруючи краєм на певній відстані від Моря, чимало ельфів. Але то були авари, до котрих белеріандські подвиги дійшли тільки як поголос, а Валінор був лише назвою далекої країни. А на півдні та на далекому сході розплодилися люди, проте більшість із них навернулася до зла, адже Саурон не гаяв часу.
Побачивши занедбаність світу, Саурон подумки сказав собі, що валари, скинувши Морґота, забули про Середзем’я; і пиха його стрімко помножилася. Він із ненавистю позирав на елдарів і боявся людей Нуменору, котрі по якомусь часі знову прибилися на своїх човнах до берегів Середзем’я; та довго замовчував свої помисли і приховував задуми, які виношував у серці.
Найлегше з усіх народів Землі йому підкорилися люди, а от ельфів Саурон дуже довго намагався зманити до себе на службу, бо знав, що Первородні наділені найбільшою силою. Він усюди навідувався до них, прибравши на той час подобу і прегарну, і мудру. Не бував Саурон лишень у Ліндоні, бо Ґіл-ґалад і Елронд запідозрили щось у його позірно прекрасній подобі й, хоча не відали, хто то насправді, проте не впустили на свої терени. Та деінде ельфи радо приймали його, і мало хто прислухався до посланців із Ліндону, котрі прохали бути обережними; адже Саурон прибрав собі ймення Аннатара, Володаря Дарів, і спершу ельфи мали багато користі з його дружби. Він казав їм:
— О слабкість великих! Адже Ґіл-ґалад — могутній король, а Повелитель Елронд вельми обізнаний із премудростями, та все ж вони не дораджують мені в моїх трудах. Може, вони не хочуть бачити, як інші землі стають такими самими благословенними, як і їхня власна? Проте навіщо Середзем’ю зоставатися пусткою навіки, якщо ельфи здатні зробити його незгіршим од Ерессеа, ба навіть од Валінору? Позаяк ви не повернулися туди, хоч і мали нагоду, отже, ви, мабуть, любите Середзем’я. І я — теж. Відтак, чи не є нашим спільним завданням працювати для збагачення краю і для того, щоби піднести всі ельфійські роди, мандрівні та невчені, до таких висот влади й знання, якими володіють і ті, що за Морем?
Саме в Ереґіоні до намов Саурона прислухалися найохочіше, бо нолдори тієї землі завжди прагнули примножити вміння і творити дедалі витонченіші речі. До того ж, серця їхні не знали спокою, відколи вони відмовилися повернутися на Захід, адже нолдори бажали водночас залишатись у Середзем’ї, яке по-справжньому любили, й насолоджуватися блаженством разом із тими, хто таки поїхав. Тому вони і прислухалися до Саурона й чимало дізналися від нього, бо знання його було величезне. На ту пору ковалі Ост-ін-Езіла перевершили все, що самі ж винайшли до того; тож вони замислили і створили Перстені Влади. Проте Саурон керував їхньою працею і знав усе, що вони робили, він-бо задумав поневолити ельфів і пильно стежив за ними.
Так от, ельфи створили багато перстенів; але Саурон потайки виготовив Єдиний Перстень, який правував рештою, і сила їхня була зв’язана з ним і цілковито йому підкорена, так що діяла лише доти, доки існував він. Велика частка міці та волі Саурона перейшла в Єдиний Перстень, — премогутніми були ельфійські перстені, тож той, який повинен був панувати над ними, мусив бути ще могутнішим; і Саурон викував його у Вогняній Горі у Краю Тіні. Доки він носив Єдиний Перстень, то знав про все, що робилося з допомогою нижчих перстенів, міг бачити і керувати самими думками тих, котрі носили їх.
Однак ельфів було не так легко пошити в дурні. Щойно Саурон надягнув на палець Єдиний Перстень, вони дізналися про це, й упізнали його, і збагнули, що він стане їхнім повелителем і повелителем усього, що вони створили. Тоді, розгнівавшись і злякавшись, вони зняли перстені. Проте Саурон, з’ясувавши, що його викрито, сповнився гніву й виступив проти них із відкритою війною, вимагаючи віддати всі перстені йому, позаяк без його знання та порад ельфійські ковалі не змогли би самотужки їх створити. Однак ельфи втекли від нього, й уберегли три перстені, й віднесли їх щонайдалі, й сховали.
Ті Три Перстені викували останніми, вони володіли найбільшою силою. Нар’я, Ненья та Вілья — так нарекли їх: Перстені Вогню, Води та Повітря (ці стихії були вживлені, відповідно, в рубін, адамант і сапфір); і Саурон найбільше з усіх ельфійських перстенів хотів заволодіти саме ними, адже той, хто володів ними, міг тримати на відстані згубний час і відтерміновувати власну втому від світу. Проте він не спромігся їх відшукати, позаяк Перстені віддали в руки Мудрих, котрі переховували їх і не використовували відкрито доти, доки Саурон носив Правлячий Перстень. Отож, Три Перстені зосталися чистими, бо Келебрімбор викував їх самотужки і рука Саурона ніколи їх не торкалась. Але й вони підпорядковувалися Єдиному Персню.