Кажуть, що вежі Емин-Берайду насправді збудували не Вигнанці з Нуменору, а що їх звів для Еленділа друг його Ґіл-ґалад; і Видющі Камені Емин-Берайду помістили в Елостіріоні — найвищій із веж. Туди в час, коли його охоплювала туга вигнанця, часто приходив Еленділ і позирав на роздільні моря; і вважають, що подеколи йому таки вдавалося побачити вдалині Вежу Аваллоне на Ерессеа, де зберігався Панівний Камінь і де він перебуває понині. У тяжкі дні, коли ельфам заборонили припливати до тієї землі, яку накрила тінь Саурона, елдари подарували ті камені — для втіхи Вірних Нуменору — Аманділу, батькові Еленділа. їх називали Палантірами — тими, що спостерігають здалеку; проте всі камені, які потрапили до Середзем’я, загубилися ще в давнину.
Так Вигнанці з Нуменору заснували свої володіння в Арнорі та Ґондорі, проте минуло небагато років і стало очевидно, що їхній ворог Саурон також повернувся. Він, як уже мовлено, прибув потай до свого прадавнього королівства Мордору по той бік Ефель-Дуату, Гір Тіні, й та країна сусідила з Ґондором на сході. Там, над видолинком Ґорґороту, постала його фортеця, простора та міцна — Барад-дур, Темна Вежа; там, в тій місцині, височіла вогняна гора, яку ельфи називали Ородруіном. Власне, з тієї причини Саурон і облаштував там своє помешкання ще здавна, бо використовував полум’я, що било з самого серця Арди, для чаклунства та ковальства; в центрі Землі Мордор він і створив Правлячий Перстень. Там цей Темний Володар і виношував тепер свої думи в мороці, аж доки витворив собі нову форму; й була вона жахлива, бо приваблива подоба щезла навіки, коли він зірвався у безодню під час потоплення Нуменору. Саурон знову надягнув могутній Перстень і огорнувся силою; і злобу Сауронового Ока могли витримати небагато навіть справді великих ельфів та людей.
І от Саурон підготувався до війни з елдарами та людьми Вестернесу, і вогні Гори пробудилися знову. Тому, побачивши здаля дим над Ородруіном та збагнувши, що Саурон повернувся, нуменорці наново назвали гору Амон-Амартом, що означає Судна Гора. Саурон же зібрав незліченну армію прислужників зі сходу та з півдня, і серед них було чимало представників високої нуменорської раси. Бо у дні правління Саурона в тій землі серця ледь не половини її народу навернулися до темряви. Тому чимало тих, хто в той час поплив на схід і облаштував фортеці та поселення на узбережжях, уже поступилося його волі, продовжуючи радо служити йому в Середзем’ї. Та з огляду на владу Ґіл-ґалада ті відступники, могутні та лихі володарі, поселилися головно далеко на півдні; зокрема двоє з них, Герумор і Фуінур, які здобули владу серед гарадрімів — величного та жорстокого народу, що жив у просторих землях на півдні від Мордору поза гирлом Андуіну.
Тому Саурон, збагнувши, що час настав, із величезною силою виступив проти королівства Ґондор, і захопив Мінас-Ітіл, і знищив Біле Дерево Ісілдура, що росло там. Але сам Ісілдур урятувався, і, прихопивши саджанець Дерева, разом із дружиною та синами сів у човен, і поплив Рікою, і виплив із гирла Андуіну на пошуки Еленділа. Тим часом Анаріон тримав оборону Осґіліата супроти Ворога і на той час одтіснив його назад до гір; одначе Саурон знову зібрався на силі, й Анаріон зрозумів, що без сторонньої допомоги королівство його простоїть не довго.
І от Еленділ та Ґіл-ґалад зібралися на спільну раду, бо збагнули, що Саурон надто зросте на силі й переможе своїх ворогів одного по одному, якщо вони не об’єднаються проти нього. Тому вони й уклали Спілку, яку названо Останнім Союзом, і пішли маршем на схід Середзем’я, збираючи величезне воїнство ельфів та людей, і на деякий час зупинилися в Імладрісі. Кажуть, що лицарі, котрі там зійшлися, були пречудові й мали розкішну зброю, рівної якій не бачили в Середзем’ї, а чисельнішого війська не скликали з часів, коли воїнство валарів виступило проти Танґородріму.
Після Імладрісу вони через численні перевали перетнули Імлисті Гори і, просуваючись уздовж Ріки Андуін, нарешті зітнулися із Сауроновим військом на Даґорладі, Полі Битви, що простягалося перед входом у Чорну Землю. На ту пору всі живі істоти розділились, і представники кожного виду, зокрема звірі та птахи, змагалися між собою на боці різних сил, тільки ельфи були цілком одностайні. Неподільне їхнє військо йшло слідом за Ґіл-ґаладом. Гномів із кожного боку було небагато, але Дарін із Морії боровся проти Саурона.