Середзем’я лежало, огорнуте сутінками, попід зорями, що їх у прадавні часи, у дні праці в Еа сотворила Варда, і наближалася пора, яку призначив Ілуватар для приходу Первородних. А Мелкор — мешканець темряви, котрий досить часто навідувався у світ, приймаючи могутні та страхітливі подоби, — правував холодом і вогнем од вершин гір до глибинних горен попід ними; тому провину за кожну жорстокість, насильство чи смерть у ті дні покладали на нього.
Валари рідко покидали прекрасний і блаженний Валінор задля того, щоби перейти через гори в Середзем’я, проте дарували теренам по той бік Пелорів свою турботу і любов. Посеред Благословенного Краю стояли палаци Ауле, і там він тривалий час працював. Усе, що було в тій землі, виникало головно завдяки йому, і саме він, відкрито чи потайки, виготовив багато прекрасних, витончених речей. Ауле дав іншим практичне вміння та знання про Землю й усе, що в ній. Від нього — премудрість тих, котрі не творять, а дошукуються сутності вже сущого. Від нього премудрість усіх ремісників: ткача, столяра та коваля, — а ще землероба і хлібороба, хоча ці останні разом із іншими, котрі мають справу з тим, що росте і плодоносить, повинні зважати і на дружину Ауле — Яванну Кементарі. Саме Ауле називають Другом Нолдорів, бо в нього вони згодом багато чого навчаться і стануть найвправнішими серед ельфів, збагативши його вчення відповідно до обдарувань, якими наділив їх Ілуватар. Адже нолдори захоплюються мовами та шрифтами, вишитими картинами, малюванням і різьбярством. А ще вони першими виготовили коштовності; й найгарнішими з-поміж усіх коштовних каменів були втрачені Сильмарили.
Манве Сулімо, найвищий і найсвятіший серед валарів, обіймав престол на кордонах Аману, подумки не полишаючи Зовнішніх Земель. Трон його було поштиво встановлено на вершині Танікветілу — найвищої гори світу, що височіла понад краєм моря. Духи в подобах соколів і орлів безнастанно влітали до його чертогів і вилітали звідти; й очі їхні могли роздивитися глибини морські та зазирнути в печери ген попід світом. Таким робом вони передавали Манве вісті ледь не про все, що діялося на Арді; та дещо було приховане навіть од очей Манве та його служників, бо там, де правив заглиблений у свою темну думу Мелкор, панував непроникний морок.
Манве не дбає про те, як би себе уславити, не заздрить силі інших, а править так, аби скрізь було мирно. Серед усіх ельфів він найбільше любив ваньярів, од нього до них перейшли пісня та поезія; бо поезія — то втіха Манве, а слово-спів — його музика. Убрання його блакитне, і в очах його пломеніє блакитний вогонь, і скіпетр його зроблено зі сапфіру, який виготовили для нього нолдори; Манве було призначено намісником Ілуватара, Королем світу валарів, ельфів і людей, головним його оборонцем од Мелкорового зла. З ним жила Варда, найпрекрасніша, та, котру синдарською мовою звуть Елберет, Королевою Валарів, зоретворящою; і з ними, щасливі, мешкали безліч духів.
Улмо ж був одиноким і не жив у Валінорі, навіть рідко приходив туди — хіба що коли потребували його присутності на раді; від самого початку Арди жив він у Зовнішньому Океані, й досі там мешкає. Звідти керує припливами та відпливами вод, і плином усіх рік, і наповненням джерел, і випаданням роси та дощу в усіх землях попід небесами. У глибинних місцинах він обдумує музику, величну і страшну; відлуння тієї музики в печалі та радості лине усіми судинами світу; бо джерела веселого водограю, що б’є при світлі сонця, сягають бездонних криниць печалі біля основ Землі. Телери багато навчилися від Улмо, тому їхня музика така сумна і чарівлива. Салмар прийшов разом із ним на Арду — той Салмар, який виготовив для Улмо роги, чий звук, почувши один раз, забути вже неможливо; а ще з ним прийшли Оссе й Уінен, яким Улмо довірив правувати хвилями та рухом Внутрішніх Морів, і багато інших духів. І тому навіть у темряві Мелкора багатьма потаємними жилами струменіло життя, і Земля не загинула саме завдяки владі Улмо; і він дослухався до тих, котрі заблукали в темряві чи забрели надто далеко від світла валарів; і ніколи не полишав Середзем’я, і — хоч би що трапилося згодом: знищення чи зміни, — не припиняв дбати про нього і не припинить до закінчення днів.