— Чорносердий! — сказала вона. — Я виконала твоє прохання. Проте й досі голодна.
— Чого ти ще хочеш? — запитав Морґот. — Бажаєш, аби цілий світ опинився у твоєму череві? Я не присягався дати цього. Бо я — його Володар.
— Мені не треба аж так багато, — відповіла Унґоліанта. — Утім, у Форменосі ти надбав чималий скарб; дай мені його. Так ти щедро винагородиш мене.
Тоді Морґот змушений був оддати їй усі самоцвіти, які прихопив зі собою, віддавав він скупо, один по одному; а вона пожирала їх, і коштовна краса щезала зі світу. Павучиха стала ще більшою і темнішою, та хіть її не вгамувалась.
— Однією рукою даєш ти, — сказала, — тільки лівою. Розтули ж і правицю.
У правій руці Морґот міцно тримав Сильмарили, і вони, попри те, що були замкнені у кришталевій скриньці, вже пекли його, і рука його стислась од болю; та все ж він не розтулив її.
— Е, ні, — мовив. — Ти отримала належне. Адже то моя сила, яку я вклав у тебе, допомогла тобі здійснити домовлене. Тепер ти мені не потрібна. Того, що у правій руці, ти не одержиш і не побачиш. Воно моє навіки.
Утім, Унґоліанта зробилася велетенською, а Морґот витратив свою силу й ослабнув; павучиха звелася супроти нього, і хмара її зімкнулася довкола обманника, і вона обплутала його павутиною чіпких канчуків, наміряючись задушити. Тоді з уст Морґота вирвався страхітливий крик, який луною відбився від гір. І край той отримав назву Ламмот; бо відлуння Морґотового голосу навічно оселилися там, тож будь-чий покрик у тій землі будив їх, і пустище між узгір’ям і морем сповнювалося гомоном, схожим на голоси мучеників. Крик Морґота в ту годину був найгучнішим і найжахливішим із тих, які лунали в північному світі; від нього здригнулися гори, і задвигтіла земля, і розкололися навпіл скелі. Крик той почули навіть у глибоких забутих місцинах. Далеко у глибині попід зруйнованими чертогами Анґбанда, у склепах, куди валари під час квапливого наступу не спускались, усе ще переховувалися балроґи, чекаючи на повернення свого Володаря; тож тепер вони хутко повстали і, проминувши Гітлум, помчали в Ламмот, неначе вогняна буря. Полум’яними батогами вони роздерли на клапті павутиння Унґоліанти, і перелякалася вона, і кинулася навтьоки, відригуючи чорні випари, щоби заховатись у них; тікаючи з півночі, павучиха спустилась у Белеріанд і оселилася попід Еред-Ґорґоротом, у темному видолинку, який згодом було названо Нан-Дунґортеб — Видолинок Жахливої Смерті, — через жахіття, що їх вона там розплодила. Бо від часів побудови Анґбанда там жили інші павукоподібні створіння, й Унґоліанта парувалася з ними, а потому пожирала їх; і навіть коли вона подалася кудись на занедбаний південь світу, в тій місцині залишилися її нащадки, виплітаючи свої огидні сіті. Про долю Унґоліанти не переповідає жодне сказання. Та дехто твердив, ніби вона вже давно загинула, зжерши сама себе в нападі жорстокого голоду.
Тож страх Яванни, що Сильмарили проковтнуть і вони кануть у небуття, не справдився; та все ж коштовності залишилися під владою Морґота. Він же, звільнившись, знову зібрав своїх прислужників, котрих зумів відшукати, і подався до руїн Анґбанда. Там він наказав заново вирити склепи та підземні в’язниці, а над входами до них нагромадив потрійні вістря Танґородріму, довкола яких безперестанку клубочився густий чорний дим. Утрачено лік ордам його бестій і демонів, а плем’я орків, створене задовго до того, в земних нутрощах розрослось і розмножилося. Як розповідають, згодом темна тінь накрила Белеріанд; а в Анґбанді Морґот викував собі величну залізну корону і нарікся Королем Світу. На знак цього він примістив на короні Сильмарили. Та, доторкнувшись до тих священних коштовностей, Морґот начорно спалив собі руки, і вони довіку залишилися чорними; а він звідтоді не міг звільнитися від болю, завданого опіком, і від гніву, який викликав той біль. Корони тієї Темний Володар ніколи не знімав із голови, хоча вага її була смертельно обтяжлива. Лиш одного разу він, тайкома, покинув своє володіння на Півночі; та й із глибин фортеці виходив нечасто, а керував своїми арміями з північного престолу. І тільки раз за цілий час існування того королівства Морґот узяв до рук зброю.