Розділ Х. Про синдарів
І от, як уже мовлено, на теренах Середзем’я міцніла влада Елве та Меліан, і всі белеріандські ельфи, від Кірданових мореплавців до мандрівних мисливців у Синіх Горах по той бік ріки Ґеліон, визнали Елве своїм володарем; і нарікся він Елу Тінґолом, Королем Сірою Мантією, мовою його народу. А народ той має ймення синдари — Сірі ельфи освітленого зорями Белеріанду; і хоч вони належали до моріквендів, однак під проводом Тінґола, навчені Меліан, стали найпрекраснішим, наймудрішим і наймайстернішим народом із-поміж ельфів Середзем’я. І наприкінці першого віку Мелкорового Ув’язнення, коли на Землі панував спокій і пишнота Валінору сягнула зеніту, народилася Лутіен — єдина дитина Тінґола та Меліан. І попри те, що більшу частину Середзем’я огортав сон, який наслала Яванна, завдяки владі Меліан у Белеріанді цвіли життя і радість, а ясні зорі сяяли, наче срібні вогні; там, у лісі Нелдорет, і народилася Лутіен, і, щоби привітати її, розпустилися, наче земні зорі, білі квіти ніфреділу.
І сталося так, що у другий вік Мелкорового Ув’язнення з-поза Синіх Гір Еред-Луіну до Белеріанду прийшли гноми. Вони звалися кгазади, проте синдари іменували їх науґрімами, Низькорослим Народом, і ґоннгірримами — Повелителями Каміння. Найдавніші помешкання науґрімів були на далекому сході, та гноми, за племінним звичаєм, вирили собі чертоги й палаци на східному боці Еред-Луіну; ті міста гномівською мовою називалися Ґабілгатол і Тумунзагар. На північ од величної вершини Бескиду Долмед стояв Ґабілгатол, чию назву ельфи своєю мовою переклали як Белеґост, Слюдоград; а на південь — Тумунзагар — мовою ельфів Ноґрод, Печерна Будова. Найбільшим гномівським володінням був Кгазад-дум, Гномівська Рудня — Газодронд мовою ельфів, який згодом, у дні темряви, одержав назву Морія; та він простягався далеко-далеко поза просторами Еріадору, в Горах Імли, й елдари знали тільки його назву та чули про нього зі слів гномів Синіх Гір.
З Ноґрода та Белеґоста науґріми перейши до Белеріанду; й ельфи нетямилися від зачудування, бо вважали, що саме вони єдині живі створіння в Середзем’ї, здатні розмовляти і виготовляти щось власними руками, та що, крім них, є ще хіба птахи і звірі. Проте Старші Діти не могли зрозуміти ні слова з мови науґрімів, яка для них звучала незграбно та неприємно; лише кільком елдарам вдалось опанувати її. Натомість гноми вчилися швидко й узагалі радше вивчали ельфійську мову, ніж навчали своєї чужинців. Мало хто з елдарів бував у Ноґроді та Белеґості, крім Еола з Нан-Елмота і сина його — Маеґліна; гноми ж гуртом рушили в Белеріанд і проклали широку дорогу, що вела попід схилами Гори Долмед, бігла вздовж течії ріки Аскар і перетинала Ґеліон при Сарн-Атраді, Кам’янистому Броді, де пізніше відбулася велика битва. Між науґрімами й елдарами ніколи не було справжньої приязні, хоч обидва народи мали один із одного користь; але в той час біди, які зіпсували їхню дружбу, ще не трапились і Король Тінґол радо вітав гномів. Однак згодом науґріми охочіше товаришували з нолдорами, ніж з іншими ельфами чи людьми, бо їх єднала любов і шана до Ауле; а нолдорські самоцвіти гноми цінували понад усяке багатство. У темряві Арди гноми вже витворили шедеври, бо з перших днів життя їхніх Отців були наділені дивовижною майстерністю при роботі з металами та камінням; але в той давній час вони більше любили працювати із залізом і міддю, ніж зі сріблом чи золотом.
Так-от, Меліан, як і всі маяри, володіла даром передбачення; і, коли добіг кінця другий вік Мелкорового Ув’язнення, вона підказала Тінґолові, що Спокій Арди не триватиме вічно. Тому він міркував, як облаштувати собі королівську оселю та зробити її належно міцною на випадок, якщо в Середзем’ї таки пробудиться зло; і по допомогу та поради Тінґол звернувся до гномів Белеґоста. Вони охоче погодилися надати їх, бо в той час іще не знали втоми і прагнули займатися чимось новим; і хоча науґріми завжди вимагали платню за свою роботу, байдуже, чи виконували її з радістю, чи гарували, але того разу вони вважали, що їх уже винагороджено. Адже Меліан багато чого навчила гномів, а Тінґол подарував їм чимало прегарних перлів. Ті перли дав йому Кірдан, бо в мілких водах довкола Острова Балар їх було безліч; але науґріми не бачили раніше нічого подібного, тому високо оцінили дар. Одна перлина була завбільшки як голубине яйце, і сяйво її нагадувало відблиск зоряного світла на морській піні; назвали цю коштовність Німфелос, і ватажок гномів Белеґоста цінував її більше, ніж гору скарбів.