Фінґолфін і син його Фінґон правили Гітлумом, а більша частина Фінґолфінового народу мешкала в Мітрімі довкола берегів великого озера; Фінґонові ж відійшов Дор-ломін, що лежав на захід од Гір Мітріму. Та їхньою основною фортецею була Ейтель-Сіріон на сході Еред-Ветріну, звідки вони стежили за Ард-ґаленом; і ельфійська кіннота доїжджала тією рівниною аж до тіні Танґородріму, бо ельфи швидко розвели коней, а трава Ард-ґалену була густа і зелена. На тих перших конях багато володарів приїхали з самого Валінору, і Маезрос подарував їх Фінґолфінові як відшкодування за втрати, бо тварин перевезли до Лосґару на кораблі.
На захід од Дор-ломіну, по той бік Гір Відлуння, які тягнулись углиб країни на південь від Затоки Дренґіст, лежав Невраст. Ця назва синдарською мовою означає Поближній Берег. Попервах так іменували всі прибережні землі на південь від Затоки, та згодом назва закріпилася тільки за берегом, розташованим поміж Дренґістом і Бескидом Терас. Там упродовж багатьох років було володіння Турґона Мудрого, сина Фінґолфіна, оточене морем, Еред-Ломіном і пагорбами, в які на заході переходили скелі Еред-Ветріну та які тяглися від Івріну до Бескиду Терас, що стояв на мисі. Дехто вважав, ніби Невраст годиться долучати радше до Белеріанду, ніж до Гітлуму, бо клімат там був м’який, землю зволожували насичені водяною парою вітри з моря і була вона захищена від холодних північних вітрів, які віяли над Гітлумом. То була улоговина, обступлена горами та високими прибережними скелями, за якими відкривалася рівнина, де не текло жодної ріки; посеред Неврасту лежало велике озеро з непевними берегами, оточене болотами. Лінаевен називалося те озеро, тому що біля нього мешкало безліч птахів, тих, які люблять гінкі очерети й мілкі ставочки. Коли прийшли нолдори, багато Сірих ельфів жило в Неврасті неподалік од узбережжя, особливо довкола Бескиду Терас на південному заході; адже до того місця в давні дні мали звичку припливати Улмо й Оссе. Цілий той народ обрав Турґона своїм володарем, і там уперше відбулося злиття нолдорів та синдарів; і довго мешкав Турґон у чертогах, які він нарік Віньямаром, під Бескидом Терас коло моря.
На південь од Ард-ґалену велике узгір’я, зване Дортоніоном, простяглося на шістдесят ліг із заходу на схід; тут росли густі соснові бори, особливо на північному та західному укосах. Починаючись на рівнині пологими схилами, воно здіймалось і перетворювалося на відкриту для вітрів височину, де біля підніжжя голих скелястих вершин, чиї маківки піднімалися вище, ніж шпилі Еред-Ветріну, лежало чимало невеликих гірських озерець; а на півдні, з боку Доріату, узгір’я зненацька обривалося жахливими проваллями. З північних схилів Дортоніону Анґрод і Аеґнор, сини Фінарфіна, васали свого брата Фінрода — володаря Нарґотронда, могли бачити поля Ард-ґалену; народ їхній був малочисельним, бо земля та давала скупі врожаї, але велике нагір’я позаду вважали твердинею, яку Морґотові не вдалося би здолати легко.
Поміж Дортоніоном і Тінистими Горами була вузька долина, прямовисні стіни якої поросли соснами; сама ж долина зеленіла, бо через неї текла Ріка Сіріон, несучи бистрі води до Белеріанду. Сіріоновим Проходом володів Фінрод, і на острові Тол-Сіріон посеред ріки він спорудив могутню сторожову вежу — Мінас-Тіріт; але після побудови Нарґотронда передав ту фортецю під нагляд братові своєму Ородрету.
Так-от, велична і прекрасна місцевість, звана Белеріандом, лежала обабіч могутньої, уславленої в піснях ріки Сіріон, що брала початок при Ейтель-Сіріоні, огинала край Ард-ґалену, перш ніж пірнути у прохід, і ставала все повноводнішою, живлячись од гірських струмків. Звідти вона долала сто тридцять ліг на південь, збираючи води чималої кількості приток, а потому шумливим потоком виливалася багатьма розташованими в піщаній дельті гирлами у Баларську Затоку. Праворуч, у Західному Белеріанді, з півночі на південь за течією Сіріону розкинувся між Сіріоном і Тейґліном Бретілський Ліс, а далі, між Тейґліном і Нароґом, — володіння Нарґотронда. Ріка Нароґ брала початок у водоспадах Івріну, в південній частині Дор-ломіну, і, пропливши якихось вісімдесят ліг, впадала в Сіріон у Нан-татрені, Вербовій Землі. На південь від Нан-татрену простяглися всипані розмаїтими квітами луки, де майже ніхто не жив, а віддалік, довкола гирла Сіріону, лежали болота й острівці очеретів, а ще піски дельти, де мешкали хіба що морські птахи.
Проте володіння Нарґотронда поширювалося також на захід од Нароґа до Ріки Неннінґ, яка досягала моря в Еґларесті; й Фінрод став верховним володарем усіх белеріандських ельфів, котрі жили між Сіріоном і морем, окрім ельфів Фаласу. Там мешкали ті синдари, котрі досі любили човни, й Кірдан Кораблебудівник був їхнім володарем; Фінрод і Кірдан були друзями та союзниками, і з допомогою нолдорів гавані Брітомбар та Еґларест було відбудовано заново. За їхніми величними стінами виросли прекрасні міста і порти з камінними причалами та пірсами. На мисі західніше від Еґлареста Фінрод звів вежу Барад-Німрас, аби стежити за західним морем, хоча, як виявилося, це було зайвим: Морґот жодного разу не намагався будувати кораблі чи вести війну з моря. Усі його поплічники уникали води, й тільки жорстка необхідність могла примусити їх наблизитися до моря. З допомогою ельфів із Гаваней декотрі нарґотрондці збудували нові човни, і випливли в море, і дослідили великий острів Балар, думаючи влаштувати там останній прихисток на випадок лиха; та їм не судилося коли-небудь жити там.