— Коли так, то вертайте додому тією самою дорогою, яка привела вас сюди, якщо на те згоден Торондор. Гірка ця розлука для мене, та небавом, якщо вести лік часу мірилом елдарів, ми матимемо нагоду зустрітися ще раз.
Зате Маеґліна, сина сестри Короля, теж впливового в Ґондоліні, від’їзд юнаків анітрохи не засмучував, позаяк хоч він і заздрив братам через Королівську прихильність до них, однак не любив людського поріддя; він-бо сказав Гурінові:
— Король виявляє велику ласку, значно більшу, ніж ти можеш собі уявити; і закон став менш суворим, аніж раніше; бо інакше ви не мали би вибору, крім як залишитися тут до кінця ваших днів.
Тоді Гурін відказав йому:
— Воістину, королівська ласка велика; та якщо самого нашого слова не досить, то дамо вам і клятви.
І брати поклялися ніколи не викривати намірів Турґона та зберігати в таємниці все, що побачили в його володінні. Потому вони вийшли, і приспілі орли понесли їх у ніч, і опустили в Дор-ломіні якраз перед світанням. Рідний народ зрадів, побачивши їх, адже гінці з Бретілу вже доповіли, що брати зникли. Але ті навіть власному батькові не зізналися, де побували, сказавши тільки, що з-посеред дикої місцини їх урятували орли, принісши додому. Та Ґалдор промовив:
— Виходить, ви цілий рік мешкали у глушині? Чи, може, орли прихистили вас у гніздах? Але де би ви тоді здобули їжу й оце пишне вбрання, бо ж повернулися, неначе юні принци, а не волоцюги з лісу?
І Гурін відповів:
— Задовольнися, батьку, тим, що ми повернулися; бо нас відпустили тільки під клятвою мовчання.
Тоді Галдор припинив розпитувати, але й він, і ще багато хто здогадався про те, що трапилося насправді; і з часом про дивовижний талан Гуріна та Гуора дізналися слуги Морґота.
Так-от, коли Турґон довідався, що облогу Анґбанда прорвано, він заборонив своїм людям виходити на війну, бо вважав, що Ґондолін міцний і ще не настала пора викривати його. А також він гадав, що кінець Облоги — це, якщо не надійде допомога, початок повалення нолдорів; тож потай послав загони ґондоліндрімів до гирла Сіріону й на Острів Балар. Там вони збудували кораблі й відпливли, за дорученням Турґона, на найдальший Захід у пошуках Валінору, щоби попросити прощення та допомоги у валарів; а ще вмовили морських птахів провадити їх. Але моря були просторі та бурхливі, бо на них лягла тінь чарів, а Валінор утаємничився. Тому жоден із посланців Турґона не дістався до Заходу, чимало їх зникло безвісти і лишень кілька повернулося; та Ґондолін наближався до здійснення судьби.
Чутка про все це дійшла до Морґота, й він упоміж перемог почував неспокій, і палко прагнув довідатися новини про Фелаґунда і Турґона. Про них-бо нічого не знали, а все ж вони не загинули; й він боявся, що ті двоє вже замислили щось проти нього. Щодо Нарґотронда, то Морґот хіба що чув цю назву, проте не відав, ані де він стоїть, ані чисельності його війська; про Ґондолін же він не знав нічого, і його тим сильніше непокоїла думка про Турґона. Тому Темний Володар вирядив до Белеріанду ще більше шпигунів, аніж раніше, а основні війська орків скликав до Анґбанда, бо збагнув, що не зможе дати вирішального переможного бою, доки не збере нової сили, та що недооцінив звитягу нолдорів і збройну міць людей, котрі боролися пліч-о-пліч із ними. Нехай і величною залишалася його перемога під час Браґоллаху навіть і в наступні роки, а ворожі втрати — тяжкими, проте і його власні втрати були не меншими; і, хоча він захопив Дортоніон і Сіріонів Прохід, елдари, оговтавшись після першого збентеження, почали тепер відбивати те, що втратили. Тож на півдні Белеріанду на кілька коротких літ знову запанував удаваний мир; але кузні Анґбанда не знали спочину.
Коли минуло сім років од Четвертої Битви, Морґот поновив наступ і вислав чималу військову силу проти Гітлуму. Лютим був напад на перевали в Тінистих Горах, а під час облоги Ейтель-Сіріону загинув, пронизаний стрілою, Ґалдор Високий, володар Дор-ломіну. Ту фортецю він утримував од імені Верховного Короля Фінґона; в тому самому місці, але трохи раніше помер його батько Гадор Лоріндол. А син його Гурін щойно досяг зрілості, проте був неймовірно сильний духом і тілом; він, рясно проливши ворожої крові, прогнав орків од Еред-Ветріну й переслідував їх аж ген по пісках Анфауґліту.
Проте Король Фінґон поклав собі хай там що стримати армію Анґбанда, яка вийшла з півночі; й на самісіньких рівнинах Гітлуму закипіла битва. Орки переважали числом військо Фінґона; та вгору Затокою Дренґіст пливли могутні човни Кірдана, й у скрутну мить ельфи з Фаласу налетіли на військо Морґота з заходу. Тоді орки розступились і повтікали, а елдари здобули перемогу, й кінні лучники переслідували морґотівську нечисть аж у Залізних Горах.