Проте науґріми погодилися допомогти Маезросові, постачаючи як озброєних воїнів, так і зброю зі своїх чималих арсеналів; і в кузнях Ноґрода та Белеґоста в ті дні кипіла робота. Маезрос знову зібрав разом всіх братів і цілий народ, готовий піти за ними; та і люди Бора й Улфанґа, натреновані для війни, вишикувались у лави, а зі Сходу на їхній клич прибуло ще більше одноплемінців. До того ж, Фінґон, правитель Заходу та вірний Маезросів друг, домовився з народом Гімрінґа, й у Гітлумі нолдори та люди з дому Гадора приготувалися до війни. У Бретілському Лісі Галмір, володар Народу Галет, зібрав своїх мужів, і вони нагострили сокири; проте Галмір помер іще до того, як розпочалася війна, і син його Галдір став на чолі народу. Вісті про війну дійшли також і до Ґондоліна, до Турґона, таємничого короля.
Та Маезрос випробував свою військову міць надто рано, коли ще плани його не цілком здійснилися. Відтак, попри те, що орків витурили з усіх північних областей Белеріанду і навіть на деякий час звільнили Дортоніон, Морґота попередили про повстання елдарів та ельфодрузів, і він зумів дати їм відсіч. Багатьох шпигунів і призвідників зрад вислав до лав супротивників Темний Володар, і йому особливо легко було зробити це саме тепер, коли віроломні люди, котрі пішли до нього на таємну службу, вже глибоко проникли в таємниці синів Феанора.
Урешті-решт, Маезрос, зібравши усю, яку лише міг, військову силу ельфів, людей і гномів, постановив напасти на Анґбанд зі сходу та заходу; він замірявся пройти через Анфауґліт відкритим бойовим строєм із розгорнутими стягами. А коли виманить, як він сподівався, на себе армії Морґота, Фінґон ударить із переходів Гітлуму; так що дружину Морґота буде затиснуто неначе між молотом і наковальнею та розбито дощенту. А знаком цього мали би слугувати вогні на сигнальній вежі в Дортоніоні.
У призначений час, на ранок Середліття, сурми елдарів вітали пробудження сонця, і на сході здійнялася хоругва синів Феанора, а на заході — хоругва Фінґона, Верховного Короля нолдорів. Тоді Фінґон поглянув зі стін Ейтель-Сіріону в бік свого війська, вишикуваного у бойових шеренгах по долинах і лісах на сході Еред-Ветріну, добре захованого від очей Ворога; і він знав, що воякам немає ліку. Адже там зібрались усі нолдори Гітлуму разом із ельфами Фаласу та Ґвіндоровим загоном із Нарґотронда, і ще сила-силенна людей: праворуч розташувалося воїнство Дор-ломіну й усі витязі братів Гуріна та Гуора, до котрих долучився Галдір із Бретілу, їхній родич, із багатьма лісовими людьми.
Тоді Фінґон поглянув у напрямку Танґородріму і, побачивши темну хмару довкола нього та чорний дим угорі, зрозумів, що вони роз’ятрили гнів Морґота і виклик їхній прийнято. І на серце Фінґона лягла тінь сумніву; і він глянув на схід, чи бува не вгледить ельфійським зором куряву Анфауґліту під копитами воїнства Маезроса. Він-бо не знав, що Маезроса під час виступу затримала підступність Улдора Проклятого, який обдурив його оманливими пересторогами про напад із Анґбанда.
Та от пролунав клич і помчав на крилах південного вітру з долини в долину, й ельфи та люди загаласували від подиву і радості. То Турґон, незваний і нежданий, відчинивши браму Ґондоліна, підходив із десятитисячною армією воїнів у блискучих кольчугах, озброєних довгими мечами та списами, які височіли, немов густий ліс. Отож, коли Фінґон почув звіддалік дзвінку сурму брата свого Турґона, тінь відступила, і серце його піднеслось, і він голосно скрикнув:
—Утуліе’н ауре! Аія Елдаліе ар Атанатарі, утуліе’н ауре! Час настав! Узри, елдарський народе, та ви, отці людей, час настав!
І всі, хто зачув, як між пагорбів котиться луна його могутнього голосу, загукали у відповідь:
— Аута і ломе! Ніч минає!
І от Морґот, довідавшись чимало про те, що зробили та задумали його недруги, обрав свій час і, довіривши зрадливим прислужникам затримати Маезроса, щоби запобігти з’єднанню ворожих сил, послав позірно велике військо (насправді ж — лише частину всього, що він створив) у напрямку Гітлуму; всі ті воїни були зодягнуті в сіро-коричневе і не оголювали зброї, тож коли про їхнє наближення стало відомо, вони вже перейшли далеко за піски Анфауґліту.
Тоді серця нолдорів сповнилися завзяттям, а їхні капітани зажадали повбивати недругів просто посеред рівнини; та Гурін виступив проти цього і попрохав їх стерегтися підступів Морґота, чия сила завжди значніша, ніж видається, а справжні наміри відрізняються від тих, які він одверто показує. І хоча сигналу про наближення Маезроса не надходило й військо нетерпеливилося, Гурін благав іще зачекати, щоб орки трохи знесилились у боротьбі з пагорбами.