Віолетта Павлій
Сім днів до кінця світу
Понеділок 1, липня
Цикл 206
Марк прокинувся в пустому ліжку. Лора знову встала першою. Кондиціонер працював на повну потужність, розбурхуючи тюль на вікнах. Через розсунуті сірі блекаут-штори сонце нещадно палило в очі. Будильник, авжеж, вимкнений, і нічого з цим не поробиш. На цифровій фоторамці, що стояла на приліжковій тумбі, мінялися фото: його, Лори, їх обох. Зараз на нього з осудом дивився він сам. Дурне фото, яке йому не подобалось, але Лора все одно його додала.
Ранки понеділка завжди найважчі. І не тільки через найкращий матрац, із якого так важко себе підняти, та знайому м’яту постіль із рідними запахами, що, здається, назавжди викарбувалися в пам’яті. Цей період — останній зв’язок із минулим. І він рветься, варто лише розплющити очі.
За звуками Марк зрозумів, що Лора вже порається на кухні, а це означало — треба шукати каву по дорозі. За відпрацьованим алгоритмом, не гаючи часу, молодий чоловік привів себе до ладу: умився, почистив зуби, вклав неслухняне русяве волосся та бороду, яких так і не підстриг, одягнувся в незмінні джинси карго та сіру футболку. З армійською вправністю й аскетизмом зібрав рюкзак: кілька пар білизни та шкарпеток, футболки, спортивні штани, армійський ніж та жетон, який уже не надягав.
Потрапляти на очі Лорі й обмінюватися нікому не потрібними репліками не було настрою, тому без зайвих слів вислизнув на вулицю. Можливо, вони поговорять іншим разом. Періодично хоч-не-хоч Марк повертався думками до старих добрих часів. Пам’ять — єдине, що завжди залишається.
На вулиці він потягнувся, збільшуючи й без того немаленький зріст, підкреслений атлетичною статурою. Армійська служба вимагала хорошої фізичної форми та витривалості, які він напрацював разом із дисципліною. На жаль, проти спеки це мало допомагало.
Наступним на порядку денному значився сніданок, а після нього — робота. Тільки спочатку — обов’язкова понеділкова маніпуляція. Марк дістав телефон, увів безглуздий набір символів: 6ce2889e70 (як завжди, сподіваючись, що нічого не переплутав), відправив повідомлення на знайомий короткий номер, після чого вставив навушники, увімкнув радіо й неспішно покрокував у своїх справах.
Радіо: Доброго чергового спекотного понеділка! Хто ті щасливчики, що прокинулися без будильника? Чи найщасливіші люди все ще ніжаться в ліжечках? Прокидайся, місто! Чи трапиться тобі щось новеньке?
Червень видався аномально спекотним. Погода й розслаблена атмосфера ідеально пасували б курортному містечку, яким це місто не було. Замість вуличок із сувенірними крамничками воно майоріло багатосмуговими проспектами з банками та бізнес-центрами. Через морський порт і аеропорт місто виконувало роль транзитної зони для пасажирів та персоналу, які постійно кудись поспішали. Та це було колись.
Попри ранок, асфальт майже танув, видруковуючи на собі кроки рідкісних перехожих. Нечисленні дерева й клаптики газонів лише натякали на можливу свіжість. Місто застигло в цій плавленій карамелі, і лише деякі люди, зокрема Марк, намагалися крізь неї продиратися.
Припарковані обабіч доріг автівки покірно чекали на своїх господарів, а ті поодинокі екземпляри, які проминали на високій швидкості й розбурхували тишу, були радше винятками. Взагалі ранок понеділка своїм розміреним плином дужче нагадував вихідний день. І коли Марк виринув із глибоких житлових двориків до очікувано жвавого проспекту з офісами, кав’ярнями та магазинами, ситуація не змінилася. Майоріли порожні зупинки, вітрини не світилися рекламними вивісками, навіть було чутно пташок. Місто ніби прокинулось, але з ліжка вставати не поспішало.
Радіо: А ви снідаєте одним і тим самим? Бо я на сендвічі з ростбіфом у своєму холодильнику вже не можу дивитись. А випічка біля офісу так і не відкрилася. Може, пані Мадлен нас слухає? Мила, благаю, повертайтеся! Ви навіть не уявляєте, скільки людей зробите щасливішими! Від думок про ваші круасани в мене слинка тече.
Кав’ярня, до якої прямував Марк, закликала найсвіжішими тістечками на вітрині-холодильнику й мала спокушати всіх, хто проходив повз. Та наразі єдиним зацікавленим у її асортименті виявився Марк. Попри те, що всередині не було ні душі, він знав — двері відчинені.
Сьогодні Марк обрав еклер. Відпрацьованим рухом ухопив паперовий пакетик і підчепив тістечко, а замість кави взяв енергетик. Глюкоза та кофеїн швидко подіяли на мозок і додали бадьорості, якраз щоб остаточно прокинутись і, борючись зі спекою, попрямувати вулицями до кондиційованих кабінетів.