— Вибач. Я вчинив егоїстично, — Марк не хотів повертатися до цієї теми. За два цикли в нього з’явилася надія все виправити, він намітив завдання, які мав для цього виконати. Марк не міг зараз журитися й жалітися, бо всі сили спрямував на місію. І тепер, коли Руді хотіла розділити їхнє спільне горе, він не відчував єднання. Колега добре його розуміла і з легкістю змогла б відчитати настрій, тому Марк і намагався якнайшвидше змінити хід розмови. — Що сталося за ці два цикли? Бо я особливо не вчитувався у звіти.
— Все як завжди. Побутові вбивства, вандалізм, небезпечні ігри, — Руді присіла на крісло навпроти Марка, не на стіл, як зазвичай, та перераховувала буденні справи, з якими стикалася поліція. — Комісія попросила не поширювати чутки про Пеппера (ти ж знаєш, як у нас це люблять) та й узагалі менше зайвого говорити. То всі й змирилися, що це нещасний випадок.
Марк фиркнув.
— Ти хочеш поставити під сумніви висновки Комісії? — суворо подивилася на нього Руді.
— Ти там була. Вважаєш, що це схоже на нещасний випадок?
— Я вважаю, що таке пояснення всіх задовольняє.
— Тоді чому, коли ми приїхали, Пеппера там не було?
— Ми вже це обговорювали, — зітхнула Руді. — Могли забрати, щоб реанімувати. Намагалися врятувати, але не вийшло. Це ж очевидно.
— Справді? — Марку це очевидним не здавалося, але продовжувати суперечку з Руді він не хотів. — Добре, забули. Все одно з цим зараз нічого не поробиш. До речі, ти прийшла в справі чи тільки спитати про моє самопочуття? — змінив він тему.
— Дружній візит, — самими губами посміхнулась вона. — Рада, що з тобою все гаразд, — та йти вона не поспішала. — Ще хотіла спитати. Ти часом не катався на автомобільний завод?
— Дивне запитання, — Марк не хотів брехати, але й розповідати про свою позаробочу діяльність — теж. — А чому ти питаєш?
— Там якась активність була. Сказали, що бачили тебе поряд.
— Може, і проїжджав повз. Водіння мене розслабляло. Не пам’ятаю куди мене завело.
— Зрозуміло, — Руді встала й пішла до виходу з кабінету. — Рада, що ти повернувся.
— Я теж. Дякую за турботу, — посміхнувся їй у відповідь Марк.
Чомусь на душі залишився неприємний осад. Можливо, через реакцію колег на втрату Пеппера, а можливо, Марк вважав себе винним перед ними. Перед Руді. Останні тижні він забагато нервував та переймався кожною дрібницею, став ледь не параноїком. Тож він змусив себе заспокоїтись і не звертати на передчуття уваги.
Після обіду Марк поїхав із Рамоном на один зі стандартних викликів. Чоловік із дружиною посварилися, серйозно, з тяжкими тілесними ушкодженнями, і викликали поліцію. Зазвичай такі справи подружжя вирішували самостійно, але якщо вони планували вимагати компенсацію одне від одного, то викликали правоохоронців. Бюрократію не викоренила навіть циклічність.
Рамон виїхав на проспект та втиснув педаль газу до упору. Машина заревіла й різко прискорилася.
— Гей, полегше, хлопче, — Марк втиснувся в сидіння та схопився за ручку над пасажирськими дверима. — Ми нікуди не поспішаємо.
— Та ладно тобі, шефе. Двічі не помирати, — засміявся над реакцією Марка Рамон.
— Усе ж таки давай спокійніше. Нерви геть зійшли на пси, — попросив Марк.
— Ти головний, — Рамон пригальмував. — Так незвично, що ти тепер керівник, — і після паузи додав: — Ти ж не закриєш справу Пеппера?
— Нічого закривати. Справи нема.
— Але ж…
— Рамоне, — зупинив його Марк. — Будь ласка. І дуже прошу тебе, побережи себе.
— Що ти маєш на увазі?
— Не зверни собі голову.
— Смішні речі ти кажеш, шефе.
— І все ж таки виконай моє прохання.
П’ятниця, 5 липня
Темпускоп знову прийшов до відділка аж у п’ятницю. Часу вистачало, та затягувати все одно було не варто. Марк уже й забув, як це — працювати з дедлайнами. Циклічність їх розбестила, і не тільки в загальноприйнятому сенсі.
Коли Марк зайшов, темпускоп стояв біля Руді, напружений вигляд якої не обіцяв нічого доброго. Марк одразу згадав, що хоча вона й не полюбляла оперативну роботу, та охоче займалася папірцями, але в екстрених випадках легко могла вихопити пістолет.
— О, вже прислали. Дякую! — Марк потягнувся за приладом, але Руді затулила йому шлях рукою.
— Що коїться, Брабеку? — вона була серйозною, занадто серйозною. Ніколи ще Марк її такою не бачив.
— Ти про що?
— Про все. Запит на темпускоп. Останні цикли. Ти десь пропадаєш, ні з ким не спілкуєшся. Я розумію: Пеппер, підвищення. Але, знаючи тебе, тут щось інше, — пояснила Руді. Чи то жіноча інтуїція, чи Марк був неуважним і примудрився спалитися — він не знав.