— Вибач, Руді.
Марк підняв тіло і, щоб не викликати зайвих підозр, посадив на робоче місце, поклавши голову й волосся так, щоб здавалося, ніби Руді заснула.
За дверима почулося човгання. Якось прикривши сліди боротьби та крові підручними засобами (смітником та стільцями), Марк вирішив якомога швидше вшитися з відділку. Якщо йому пощастить, смерть Руді не помітять до завтрашнього дня. І навіть якщо помітять раніше, то з ким не буває. Весь відділок знає, що вони коханці, подумають, що це сварка та нещасний випадок. Навряд чи Марка переслідуватимуть. Усі звикли, що наступного циклу все зазвичай само собою вирішується.
— Все нормально? — за кермом чекала Еліза.
— Так. Майже, — Марк не вдавався в подробиці. — Нам же більше нічого не потрібно у відділку?
Еліза заперечно похитала головою.
— Добре. Тоді поїхали швидше звідси.
Субота, 6 липня
День
Алекс дістала переліки савантів та, зіставивши пов’язані бази даних, спромоглася визначити потенційних «запам’ятовувачів» Острова.
— Чому вони не перевезли їх на Острів? — Марку це здавалося дивним.
— Захист від себе самих, — пояснила Еліза. — Якщо система не матиме зовнішніх заходів захисту, а всередині з’явиться кріт, такий, як наш, легше все зламати та втратити контроль.
— Тим більше, коди доступу савантів — це тільки частина системи, — додала Алекс. — Окрім паролів, зокрема кожного окремого працівника, вони використовують і магнітні ключі. Ну і всілякі заходи від зовнішніх кібератак теж стоять.
— Щось ця витівка здається все менш і менш реалістичною, — зітхнув Марк.
— Займайся своєю справою, а складні речі довір професіоналам, — пустила шпильку Алекс.
— Слухай, а можна трохи ніжніше? — не витримав Марк. — Ти постійно чимось невдоволена. Якщо є що сказати — давай зараз усе вирішимо. Я не хочу підставляти зад, коли свої ж зі спини можуть ударити.
Еліза з тривогою глянула на Алекс.
— Буду себе стримувати, — пообіцяла подруга, втупившись поглядом у Марка. — Про зад не переживай, я своїх не підставляю. Я вже обіцяла.
— Може, досить стосунки з’ясовувати, а вже поїдемо? — Бен про всяк випадок вирішив не світитися в такій авантюрі, тому відправив свою праву руку — Давида. Той привіз необхідні медичні засоби й мав допомогти застосувати їх до саванта. Ніхто не мав здогадатися, що вони отримали коди доступу, інакше всі їхні зусилля виявляться марними.
З опрацьованого списку в їхньому місті був тільки один савант. Інших мали обробити люди з мережі Церкви й Корсаків. Додаткові ризики, але вимушені. Встигнути опрацювати п’ятьох людей за раз однією командою було неможливо, а розтягувати все в часі — занадто небезпечно. Через це й вирішили провести цю частину операції напередодні основної, щоб мінімізувати час для підготовки нових кодів доступу.
Марк із Давидом та Зої з Корсаків отримали несподіваного саванта — хлопчика-підлітка. Марк не одразу його згадав — він рахував кількість «клієнтів» санітарної служби та вів статистику. Дивно, що його використовували для не надто потрібної роботи. Можна було припустити, що його не залучали до якихось серйозних даних через вік, але навіщо тоді давати такі незначні завдання, як запам’ятовування кількості самогубців? Можливо, якби вони не шукали певного саванта, то й не зацікавилися б цим питанням, але зараз це викликало підозру.
Савантів охороняли. Раніше їх узагалі не випускали без супроводу поліції, але коли життя стабілізувалося, заходи пом’якшили. Саванти самостійно дотримувалися заходів безпеки, не ризикуючи та не привертаючи до себе уваги. Список савантів мали тільки деякі установи, зокрема поліція. Щоправда, цього малого через вік супроводжували постійно, що теж можна було трактувати двояко.
У суботу, в обідній час, на кілька годин хлопчик залишався вдома. Як удалося з’ясувати, він сирота, тож батьків у помешканні не мало бути. Доглядальниці ніби теж не було чи то через вік, чи через те, що він поводився доволі адекватно. Тиха ввічлива дитина з особливостями. Марку стало шкода, що ним користуються і при цьому натомість не дають турботи й любові. З таким життям і процедура буде спасінням.
Будинок перебував під наглядом. Камерами стеження зайнялась Алекс чи хтось із її людей, тож команда нишком, але без проблем проникла всередину. У квартирі, окрім хлопчика, як вони й очікували, нікого не було. Далі їх чекало найскладніше.
— Розговорити його не проблема, — казав Давид, готуючи шприц із сироваткою правди. — А от щоб він цього не згадав — ціле діло.