— Я майже впевнена, що на Острові вже винайшли зворотну процедуру чи якісь ліки. Коли Алекс підключиться до їхніх серверів — викачає всі дослідження. Щось має бути, — підбадьорила його Еліза.
— У будь-якому разі треба перервати петлю. Світу давно варто дати прочухана.
— Ти хотів сказати — повернути у звичне русло?
— Іноді мені здається, що всі вже забули, що означає це звичне русло. Принаймні ті, хто вміє говорити, — Марк викинув недопалок у попільничку, завбачливо поставлену в цьому циклі. — Треба зав’язувати з поганими звичками.
— Дідько, — зітхнула Еліза. — А ти правий, — сказала вона, хоча насправді розуміла, що їй померти від нездорового способу життя навряд чи світить.
— Хотів дещо тобі дати, — Марк незграбно поліз по щось у кишеню. Він узагалі різко став якимось незграбним та сором’язливим. Взявши руку Елізи, він поклав туди щось прохолодне й металеве. Це щось виявилось армійським жетоном. — Мій жетон. Ще з часів, коли їх використовували. Я все одно брав його з собою на завдання. Забобони, але мені здавалося, він рятує моє життя. Якось він випав із кишені, а коли я нахилився — снайпер влучив у те місце, де була моя голова. Коротше, — він закрив її руку в кулак. — Будь ласка, візьми, — Еліза хотіла було щось сказати, але він випередив її. — Мені так буде спокійніше. І взагалі, час лягати. Завтра важкий день, — він, уникаючи зустрітися з Елізою поглядами, розвернувся й пішов до кімнати.
Еліза хвилинку розглядала подарунок. Цигарка дотліла майже до пальців, змусивши різко смикнути рукою та виронити недопалок. Вона одягла жетон на шию і теж пішла всередину.
— Кілька хвилин перед сном у нас же є? — грайливо спитала вона, розстібаючи штани. — Хто знає, може, це взагалі наша остання ніч.
— Пані, для такої благородної мети я згоден відкласти сон і на годину, — галантно відповів Марк і почав роздягатися.
За якийсь час вони зморені лежали в ліжку в обіймах одне одного. На вулиці, окрім цвіркунів та жаб, не було ані звуку. Їм тихенько «підспівував» тільки кондиціонер у кімнаті.
Обоє лежали і вдавали, що сплять, хоча було зовсім не до сну.
Неділя, 7 липня
07:00
Марк прокинувся так само різко, як і заснув. Будильник ще не задзвонив, Еліза мирно спала, ткнувшись носом у його плече. Марка цікавило, чи не зникне вона з його життя одразу, щойно вони розірвуть петлю. Проте для їхньої авантюри це нічого не означало. Марк давно зрозумів, що робити щось тільки заради дівчини — невдячна справа. І власної мотивації для зупинки Машини часу в нього вистачало.
Нарешті задзвонив будильник. Еліза відразу поворухнулася та потягнулася, щоб його вимкнути. Розплющивши очі, вона посміхнулася Марку.
— Доброго ранку. Давно встав?
— Ні, пару хвилин як.
— І весь цей час роздивлявся мене сонну? — награно обурилася. — Це кріпово.
— Можливо, це востаннє, — не знітився він. — Якщо нам усе вдасться, хтозна, що трапиться далі.
— Сподіваюся, ти не передумав? — Еліза спохмурніла.
— Витратити стільки часу, щоб потім кинути? Це контрпродуктивно.
— Ну і добре, — Еліза поцілувала Марка та встала одягатись. — Треба було фото робити, зберегти згадки про циклічність.
— Ще не пізно, — Марк узяв телефон. — Іди сюди.
Еліза знову влізла на ліжко, і вони зробили селфі в обіймах одне одного.
— Головне тепер телефон не загуби.
— Так я тобі відправлю. На серверах збережеться.
— Ох, я вже й забула, як це, коли пам’ять у хмарному сховищі закінчується, — згадала Еліза. — Як швидко людство пристосовується до нових обставин.
— Можна щодо цього посперечатись, але залишимо це на наступний раз, — Марк поцілував її в оголене плече. — Час збиратися. У нас усе розписано.
09:00
Початковою точкою місії обрали вантажний порт. Його, як і більшість промислових підприємств та інфраструктури, не використовували під час циклічності. Ніч усі провели де бажали, щоб не створювати скупчення та виспатись. Окрім власного екіпірування, заздалегідь підготували і все необхідне устаткування: темпускопи, комп’ютери, передавачі, зброю.
Марку довірили темпускопи, які вдалося компактно розмістити в тактичному рюкзаку, такому звичному для нього. Вся операція нагадувала старі часи та військові операції. Тільки зараз, після розбещення безпекою циклічності, ризики відчувалися набагато гостріше.
— Мене все одно муляє, як нашу невеличку компанію досі не виявили, — зізнався Марк Алекс, поки допомагав їй вантажити обладнання.