Марк відійшов від туалету в розгубленості.
— Що, і тебе вже відшили? — спитав Карім, проходячи поряд.
— Га?
— Алекс зациклена на Елізі, — тихо промовив він на вухо. — Схоже, цю солодку парочку не пройняти, — він поплескав Марка по плечу й пішов далі.
Тепер усе стало на свої місця. Господи, Пеппер мав рацію: він зовсім не розуміється на жінках.
13:15
Приготування були завершені, обіди з’їдені (на чому дуже наполягав Марк, бо голод — це втрата пильності). Тактичні команди чекали часу X, поки програмісти запускали перший вірус у мнемосферу. Наразі вони здійснювали маленьку атаку, тільки для того, щоб похитати нерви відповідальним утримувачам інформації та змусити їх звернутися до Острова, щоб отримати тимчасове сховище для резервних копій своїх даних.
— Ну що ж, погнали, — хруснула пальцями Алекс і розпочала першу фазу атаки.
Вірус, який закинули в поліцейську мережу, проліз до серверів Комісії, а звідти — до банківських реєстрів. Гроші завжди цікавили суспільство, тож першого удару завдали по них. Банкіри забили на сполох миттєво.
— О, починають передачу даних Острову. Відстежую їхні айпішники, — прокоментував Карім.
Наступний крок — підключення до системи безпеки Острова. Поки що без перехоплення контролю, максимально непомітно. На цьому етапі їм потрібен лише доступ до камер та можливість підмінити зображення. Нейромережі чудово справлялися з цим у реальному часі. Натреновані на обличчя та екіпірування групи, вони з легкістю мали вирізати їхні зображення з відео, що транслювалося з камер. Завдяки цьому не доводилося зациклювати відео з камер спостереження, що одразу би помітили під час патрулювання.
— Тоді висуваємося, — скомандувала Еліза.
До Острова була десь година льоту. Але щоб дістатися його, вони мусили обрати маршрут, який би не викликав підозр Острова, щоб десантувати кілька груп над ним. І пролетіти цим маршрутом на низьких висотах та з невеликою швидкістю.
Еліза нікому не хотіла довіряти темпускопи та відключення Машини, але потрапити батькові на очі означало кінець усьому їхньому плану. Тож довелося, попри всі свої страхи та бажання, стрибати з парашутом в одній із тактичних груп. Добре, що вона це робитиме в тандемі з одним із Корсаків. Погано, що доводиться покладатися в цьому на іншу людину. Батько любив повторювати, що треба розраховувати тільки на себе. Можливо, таке його переконання й допоможе їм виконати свою місію.
Літак ішов на посадку, проходячи точку неповернення, як для зміни маневру, так і для ходу місії.
15:10
— Готова? — Марк, на відміну від Елізи, пашів рішучістю. У таких обставинах він почувався на своєму місці. Чіткі цілі, визначені результати успіху, реальні небезпеки — те, чого йому так не вистачало в циклічності. Знову все по-справжньому і знову від нього щось залежить.
— Наскільки це можливо, — зітхнула Еліза та на мить узяла його за руку.
Двері літака відчинились, і вона, пристебнута до одного з Корсаків, подивилася вниз. Це було поганою ідеєю. Навіть під час справжньої циклічності ігри з висотою її не спокушали. Їй здалося, що сама вона точно не наважилась би. Розслабившись, вона довірила своє тлінне тіло м’язистому великому Корсаку, який рішуче ступив крок із літака. За ним стрибнула Зої та ще один чоловік із Церкви.
Марку було неспокійно відпускати Елізу, але він розумів, що це єдиний можливий варіант, на який би вона погодилась. Авжеж, навіть він не міг гарантувати, що їх не помітять, проте так вони хоча б мали шанс. Система безпеки Острова орієнтувалася здебільшого на технології й тільки потім на людей. Тому периметр Острова захищали автоматичні системи стеження та виявлення сторонніх, а патрулювання використовували як додатковий захід.
І якраз тут згодився кріт Церкви. Протягом тижня він прогулювався Островом, так само, як і інші працівники, та трохи перелаштував захисні системи в місцях десантування й таким чином підготував «стежки» для проходу десанту.
За кілька хвилин літак спустився на посадкову смугу Острова. Всі, хто залишився, були одягнені в цивільний одяг, щоб не викликати підозр.
Як і обіцяв Стівен, Йорґена тут не було. Він зустрічав їх один.
— Ласкаво просимо на Острів, — увімкнув показну гостинність Стівен. Із посмішкою він ледь не під ручки повів «гостей» за собою.
Алекс із кількома техніками залишилася в літаку. Поки що все йшло за планом.
Стівен повів Марка з командою в конференц-залу, одне з небагатьох приміщень без встановлених камер спостереження. Там на деякий час можна було зачаїтися, щоб не потрапити на очі Йорґену. Він це приміщення обходив десятою дорогою та зазирав сюди тільки за крайньої потреби.