— Чому не можна скасувати передачу? Якщо втратимо дані цього циклу, можемо зробити бек-ап попереднього, — усе ще не розумів проблеми Йорґен.
— Нас почали блокувати. Разом із даними нам відправили вірус, — адміністратор із острахом подивився на науковця. — Ми здійснювали всі заходи, щоб такого не сталось, але…
— Що робить цей вірус?
— Бере під контроль наші сервери. Точніше, вже взяв.
— Лайно! Відключайте електроживлення, витягайте жорсткі диски! Та хоч сокирою все рубайте — це треба зупинити!
— Боюся, вже пізно.
— Як?
— Вони вже під’єдналися до нашої мережі та все викачали з серверів. Ми виявили вірус занадто пізно. Якщо ми почнемо відключати обладнання, то тільки порушимо роботу Острова й наші безпекові системи.
— Хоч до системи безпеки вони не дісталися? — грізно запитав Йорґен.
— Ще ні, але вона під загрозою, — він повернувся до комп’ютера. — Ми робимо все можливе…
— Щось поки що не дуже виходить!
Йорґен лютував. Усе гірше й гірше. Не вистачало дестабілізації Машини, тепер ще й невідома атака на мнемосферу та, подумати тільки, цілий Острів. Ще й викрадення всіх даних із серверів, з дослідженнями, розробками, особистими даними… І невідомо, як ними далі скористаються. Часу небагато, з опівночі все зникне, та ніколи не треба недооцінювати ворога. І взагалі, час дізнатися, хто він цього разу.
Від думок науковця відволік телефонний дзвінок.
— Стівене, не зараз…
— Треба поговорити. Я у твоєму кабінеті.
Тон Стівена не віщував нічого доброго, тож Йорґен поспішив.
19:37
Коли тактичні групи об’єднались і Еліза рушила пліч-о-пліч із Марком, вона одразу відчула впевненість, ніби частина справи вже зроблена. Ще під час тренувань Еліза помітила, що поряд із ним дозволяє собі не те що розслаблятись, але відкидати зайве напруження. А ще — що її тил надійно захищений. Марк добре відчував її слабкі місця та підстраховував.
От і зараз вона ледь не перечепилася через коріння дерева поряд із патрулем. Марк завбачливо схопив її за комір та не дав втратити рівновагу.
Вони обходили головну будівлю та лабораторії по колу, тримаючись віддалік від патрулів. Ангар із Машиною розташовувався всередині цього кола, тому непомітно вискочити на нього з заростей було неможливо. Але знайти найменш захищений та патрульований прохід — цілком.
Не всі будівлі використовувалися постійно. Головний корпус, з якого починала рух команда Марка, здебільшого стояв порожній від однієї бізнес-зустрічі чи наради до іншої. Проте перед будівлею завжди ходили охоронці, особливо коли на Острів приїжджали гості. А от попрямувати в хащі позаду неї майже не становило труднощів, чим команда Марка й скористалася.
Іншим не вельми популярним місцем за циклічності став продовольчо-господарський склад. Ним користувались час від часу, коли організовували прибирання та готували їжу.
— Скоро перезмінка патруля, — повідомила Алекс. — Наступна — після опівночі. Тут найбезпечніший перехід, але доведеться розібратися з охоронцями.
— У камер є «мертва зона»? — Марк оглядав місцевість.
— Біля в’їзду до складу стоїть фургон. За ним камери не бачать.
— Прийнято. Зараз виманимо їх туди. А після цього — підшамань зображення на камерах.
— Вже зроблено. Зациклила попередній запис.
Дочекавшись зміни патруля, Марк відправив двох людей із команди Елізи зайняти позицію за фургоном. Ще одна людина з його команди пробралася всередину складу та перекинула одну з полиць. Патрульні поспішили на звук, але так і не дійшли. Під дією транквілізаторів вартових зв’язали та сховали на складі під наглядом двох Корсаків, які їх приспали.
— Доповідайте обстановку, — запитав інформацію Марк.
— Камери з потрібним зображенням. Далі поки що чисто.
— Прийнято. Вирушаємо.
19:40
Поки Йорґен крокував коридорами, у його голові крутилися все нові й нові запитання. Як таке взагалі можливо? Та й хто? Кому прийшла дурна ідея зламувати системи Острова, де працює Машина часу?! Вони хоча б усвідомлюють, наскільки це небезпечно?
Заклопотаний своїми думками, він увійшов до кабінету. Стівен стояв біля вікна, з якого виднівся дах бункера з Машиною часу. Вдалечині блищав океан, від якого відбивалися промені сонця. Острів потопав у зелені, і якби не метушня, яка здійнялася, можна було б сказати, що вони відпочивають на курорті.
— Сподіваюся, в тебе справді щось важливе. Ти чув, що відбувається? — з порога запитав Йорґен та гепнувся на диван. — Це в голові не вкладається!