— Що ви намагаєтеся зробити? — все ще борячись за контроль над власною зброєю, спитав у Марка спецпризначенець.
— Лишити вас живими, — прохрипів поліцейський. — Тільки щось ви занадто пручаєтеся.
Спецпризначенець зробив випад, через який Марк утратив рівновагу, вдарив поліцейського ногою й нарешті вивільнився від його хвату. Марк згрупувався й хотів відскочити від спрямованого в його бік дула, але не встиг: почувся постріл.
Далі все було як у сповільненій зйомці. Супротивник ступив крок уперед, на мить застиг, а наступної вже повалився з діркою в голові. Хоч яким би міцним був шолом, при близькому пострілі все вирішував калібр.
— Вибач, — тремтіла Еліза, все ще тримаючи палець на спусковому гачку пістолета. — Вибач…
— Що трапилося? — почувся голос Алекс у навушнику.
— Втрати. Поки що не наші, — тихо відповів Марк і відштовхнув Елізу з лінії вогню. Дівчина впала, випускаючи пістолет. Куля, яка цілила в неї, пройшла по дотичній по руці Марка. — Бляха!
— А тепер? — не вгамовувалась Алекс. — Тут немає камер, щоб вас побачити.
— Трясця, Алекс! Не до тебе! — Марк кинувся на чергового нападника і з розгону збив його з ніг. Вихопив транквілізатор та запхав голку під пахви — ще одну незахищену бронею ділянку.
Кількість атакуючих острів’ян зменшувалась. Та це ненадовго. Незабаром уся охорона попрямує сюди або до ангара. Ситуація не додавала оптимізму.
До Марка підбіг Давид. Його команда допомагала з залишками охоронців.
— Ти як? — він допоміг Марку встати та помітив кров на руці.
— Подряпина. І я не применшую, — хмикнув поліцейський. — Хапаємо темпускопи, треба найскоріше дістатися всередину.
Марк повернувся в бік Елізи, очікуючи, що вона готова рухатися далі, але дівчина лежала на землі, обхопивши себе руками.
— Що трапилося? — Давид із Марком одночасно кинулись до неї.
— Можливо, шок, — невпевнено припустив поліцейський і став розглядати й обмацувати дівчину на наявність поранень.
— Хвилинку… Я зараз… — важко дихала вона. Напад усе ж таки трапився в найбільш несвоєчасний момент. — Все добре… тільки…. — бурмотіла вона.
— Треба прискоритись, — підійшла до них Зої та прислухалася. Звук був такий, ніби до них наближався цілий автопарк.
— Тримай! — Марк віддав рюкзак із темпускопом їй, а сам перекинув Елізу на плечі та поспішив у напрямку ангара.
Що ближче вони підступали, то менше будівель траплялося їм на шляху, а отже, і місць для сховку. Ще й кляте сонце все ніяк не заходило. Залишатися непомітними ставало дедалі важче.
— Господи, на планах Острів здавався меншим. Цілий день ідемо-йдемо і ніяк не прийдемо, — поскаржився спітнілий Давид.
— Що у вас? — подала голос Алекс, почувши, що бій стих.
— Прямуємо до ангара, — коротко відповів Марк. — Еліза…
— Зі мною вже все добре, — почув він твердий, але все ще тихий голос дівчини. — Відпускай, далі я сама.
Марк обережно спустив її на землю, та не полишив підтримувати під час ходьби.
— Що це було? Зависла посеред бою! Ти ніби була готова вбити людину? Коли Корсаки пачками людей ліквідовували, не схоже, що ти переймалася, — поліцейський злився. Він не міг зрозуміти, чому смерть охоронця викликала в Елізи таку реакцію.
— Вибач. Я… Хвилинне помутніння, — коротко кинула дівчина.
— Точно все гаразд? — Марк узяв її за руку. Вона, незважаючи на спеку, виявилася неймовірно холодною.
Еліза вивільнилася та прискорилася, щоб вийти вперед, змушуючи Марка з Давидом обмінятися поглядами, сповненими нерозуміння. Гірше й бути не могло. Через напад вона виявилася непридатною до справжньої сутички, ледь не підставила Марка, а на додачу ще й убила людину. Коли кожна дія знову має цінність та наслідки, вона примудрилася зробити те, чого всі так старанно уникали.
— Відійшла? — Зої опинилася поряд занадто несподівано. Еліза спересердя насварила себе, що втратила пильність. Полишивши зайві думки, вона просто кивнула. Дівчина-корсак нічого не сказала, але простягнула їй цукерку. Це було настільки недоречно, що Еліза тихенько пирхнула сміхом. Зої приставила палець до губ і відійшла.
Напад повністю пройшов. Еліза сподівалася, що це востаннє.
21:40
У безпековому центрі стояла ще напруженіша атмосфера, ніж до цього в центрі інформаційного контролю. Охоронці крізь камери спостереження не бачили жодних ознак небезпеки, але технічна частина працівників била на сполох. Їхню систему безпеки зламали та відібрали керування.
— Що відбувається? — увійшовши, запитав Йорґен.