— Частину керування втрачено. Ми намагаємося переводити окремі елементи в ручний режим, але… Боюся, вже пізно.
— Як? Як таке можливо? — Йорґен був шокований. Їхні протоколи безпеки мали захистити від будь-яких зовнішніх атак. — Спочатку сервери, тепер камери та доступи. У нас же окрема мережа! Ззовні підключитися неможливо.
— Вони під’єдналися до вузла мережі на Острові. Поки що не можемо знайти, де саме: камери та датчики не працюють. Точніше, в нас немає до них доступу, — відрапортував технік.
— Я відправив частину охорони на патрулювання. Шукаємо чужих, — відзвітував Бертольд.
— Як чужі могли потрапити на Острів? — Йорґена це не заспокоїло.
У Бертольда зашипіла рація й почувся голос одного з охоронців.
— Шефе, один з наших взводів знешкодили. Це… дивно, але вони використовують транквілізатори.
— Скільки їх?
— Невідомо. Вони нападають із засади.
— Де вони? — запитав Йорґен. Бертольд повторив запитання в рацію.
— Підходять до ангара з Машиною часу.
— Вони не зможуть проникнути всередину. Ми відправили людей попередити працівників, одразу, щойно отримали сигнал про чужих. Вони замкнуться всередині, — запевнив Бертольд.
— Ваші люди вже повернулися? Вони підтвердили, що їм удалося? — нетерпляче спитав Йорґен.
— Ще ні. Але без кодів доступу до Машини…
— У них є коди доступу, — гаркнув Йорґен. Та швидко заспокоївшись, продовжив: — Вони готуються відключити Машину. Які ввічливі, ще й намагаються обійтися без жертв, — обміркувавши ситуацію, він роздав команди. — Мені потрібно двоє супровідників до лабораторного блоку. А ви починайте евакуацію з Острова. Беріть тільки необхідне, і щоб до опівночі всі були мінімум за кілометр звідси! Якщо все вгамується, опинимося на своїх місцях. Якщо ж ні… — науковець затнувся.
— Пане Ґелук, — Бертольд передав йому рацію. — Внутрішній зв’язок не працює. Це теж не найліпший варіант, може не всюди ловити, та вже маємо що маємо.
— Дякую, — Йорґен узяв рацію, стиснув руку начальника служби охорони та тихо додав: — Будь ласка, виведи всіх, кого зможеш.
А в нього самого були інші плани. Спочатку по ліки до лабораторій, а потім зустрітися з усіма страхами: часовими аномаліями, вимкненням Машини та Елізою.
21:54
Довкола ангара стояли патрулі, одягнені в тактичне спорядження та зі зброєю напоготові. Ледь не хоровод навколо водили, щоб жоден правопорушник не просунувся до будівлі ближче ніж на метр.
Передостанній рубіж. Три зібрані команди лишалися в засідці й добре бачили пункт призначення. Вони з недовірою роздивлялися непримітну сіру будівлю, що більше скидалася на господарську прибудову.
— А ззовні якось несолідно. Я уявляла його зовсім по-іншому, — прокоментувала Еліза. — Я розумію, що ми не з центрального входу заходимо, та все ж таки.
— Ти ж бачила плани. Все під землею. Ще офігієш, як увійдеш, — нагадала Алекс.
— Залишилося тільки ввійти, — втомлено зітхнула Алекс.
— І такий варіант розвитку ми теж відпрацьовували, — нагадав Марк.
Перед патрульними щось упало. Не встигли вони відреагувати, як їх накрило хмарою диму. Протигазів екіпірування охоронців не передбачало. Закашлявшись, вони не мали іншого вибору, як у повній дезорієнтації шукати вихід. Їхні колеги, помітивши дим, почали прочісувати периметр у пошуках правопорушників, але наштовхнулися на таку саму картину: з усіх боків ангару висіли димові завіси.
У цей час біля одного з аварійних виходів залишилося тільки троє охоронців, яких легко знешкодили Марк із двома Корсаками зі своєї команди. Не без труднощів, але вдалося використати транквілізатори, схопившись із охороною врукопашну та цілячи в не захищені бронею місця. Зв’язавши непритомних охоронців, Марк із Корсаками потягнули їх до проходу в ангар, який відкрився рівно о 22:00. Всередину заходили тільки команди Марка та Елізи. Команда Давида, яка й кидала димові шашки, залишалася ззовні. Вони мали заховатись та очікувати вказівок, щоб за потреби прийти на допомогу не тільки в ангар, але й до інших корпусів із командами техніків.
Аварійний вихід їм вручну відчинив кріт Церкви. Точніше, відчинила. То була жінка років сорока з невдоволено підтиснутими губами. Колись вона працювала з Елізою над темпускопом.
Обвівши прибульців поглядом і затримавшись трохи довше на Елізі, жінка ледь кивнула та вийшла з ангару, скориставшись метушнею охорони ззовні. Хай би що далі трапилось, вона планувала якнайшвидше евакуюватися з Острова. І для цього вона мала ресурси будь-якої зі сторін цього протистояння.