Навушник Марка все ще був вимкнений, тому він не почув відповіді.
— Еліза помирає, — не звертаючи уваги на погрозу, продовжив Йорґен. — Може, це її останній тиждень, може, передостанній. Вірус пошкодив ділянку її мозку й викликає напади болю. Вони прогресують, і тільки питання часу, коли черговий напад спричинить больовий шок та відправить її в кому, а незабаром і в труну.
— Не занадто мелодраматично? — скептично зауважив Марк. — Якби все було настільки погано, я б помітив.
— Невже жодного разу не прокололася? — зухвало продовжив Йорґен. — А може, ти просто не такий близький із нею?
— Елізо, скажи що-небудь, — попросив Марк і згадав, як вона неодноразово різко відлучалась, поверталася зблідла та трохи знесилена. — Це правда? — він потребував відповіді. Знову брехня, недомовки, недовіра.
— А що це змінює? — з байдужістю відповіла Еліза. — Всі ми колись помремо.
— Те, що ти знову мені збрехала. Може, це все змінює для мене!
— Не навколо мене світ обертається.
— Тоді в тебе не було жодних причин це приховувати. Чому ж ти не розповіла?
Еліза на мить перевела погляд на Марка. Йому здалося, що замість Йорґена вона вистрелить у нього.
— Бо мені не потрібна жалість. Як і марна надія, — вона знову спрямувала погляд на Йорґена.
— Але якщо ліки справді є? — продовжив Марк. Він розумів, що йде небезпечним шляхом, знову штовхаючи Елізу до надії, від якої вона втомилася. — І нам ще й допоможуть зупинити Машину. Чи не варто спробувати? Зможемо всіх попередити й вийдемо з петлі не так, як увійшли, — думка, що все можна виправити, здавалася занадто спокусливою. Повернути Руді, не втратити Елізу…
— А тобі не здається, що він надто м’яко стелить? Ти не знаєш мого батька. Це чергова брехня, — Еліза не хотіла й слухати про відкладання плану. — Алекс, умикай! — наказала вона по радіозв’язку. Схоже, подруга вмовляла дочекатися потрібного часу, але Еліза не хотіла чекати. — Якщо не допоможеш, я вимкну сама, і тоді за результат я не ручаюся.
Еліза не блефувала. Якщо щось піде не так, Острів, а певно, й не тільки він, буде знищений за лічені секунди. Це Марк зрозумів, трохи послухавши науковців та згадавши деякі знання з фізики. Скориставшись тим, що Йорґен відволікся на Елізу, він увімкнув зв’язок.
— Увага! — говорила по загальному каналу зв’язку Алекс. — Машина відключається. Всі, хто може, — повертайтеся до літака. Повторюю: Машина відключається.
Крізь захисну оболонку почувся наростаючий гул.
Еліза розгублено переводила погляд від темпускопів до Машини. Вона очікувала зовсім іншого результату.
— Ти спробувала створити резонансне поле за допомогою темпускопів? — Йорґен був вражений. — Гарна ідея, але її неможливо реалізувати. Навколо Машини вже є часові аномалії. Через них нереально налаштувати ідеальний збіг хвиль. Ти не досягла деструктивної інтерференції, а тепер це ще більше дестабілізує ядро.
— Ні, все мало бути не так, — белькотіла сама до себе Еліза.
— Що відбувається? — у Марка з’явилися дивні відчуття. Дещо схоже на те, коли повертаєшся на початок циклу, але не таке різке.
Йорґен говорив далі, намагаючись перекричати гул. Виникло відчуття, ніби ядро гасає по оболонці, як по невідцентрованій центрифузі. Біля машини стали відбуватися дивні речі. Марк побачив, як Йорґена кинуло на кілька хвилин назад, коли він тільки ввійшов у приміщення. Він перевів погляд на Елізу — з нею відбувалося те саме: то вона налаштовувала темпускоп, то хапала пістолет, то підходила до Машини. Схоже, те саме відбувалося і з Марком, бо його переносило з одного місця бункера на інше. Поки в якийсь момент не закинуло ще далі.
Марк їде в кузові машині. На ньому військова форма та повне екіпірування. Поряд побратими зі зброєю напоготові. Марк оглядається: замість дороги — багнюка, навколо — пожовклі дерева. У шоломі по радіозв’язку чутно командира.
— Під’їжджаємо до позицій.
— Що, Брабек, нервуєш? — чує він збоку, але коли обертається, обличчя вже не видно.
Марка перекидає в інші місце та час його життя.
Його будинок. Зимовий вечір. Він бачить, як за вікном кружляє сніг. Марк готує вечерю. У духовці вже печеться буженина, на столі два келихи та відкоркована пляшка вина, Марк заправляє салат.
— Коли ти знайдеш нормальну роботу?! — кричить Лора. — Хочеш повернутися без ноги чи взагалі по частинах? Ти вже не юнак, досить ризикувати!
В нього летить келих. Марку хочеться ухилитися, підійти, щось їй відповісти врешті-решт, але він не контролює свого тіла.