— Створити світ, де з голоду ніхто не здохне та можна жити у своє задоволення, а потім змусити людей працювати, — фиркнула Еліза. — Що це за комунізм? І нащо?
— То пані буржуа себе вважають? — присіла в реверансі Алекс, і одразу в неї полетіла подушка. — От сучка!
— Від сучки чую, — перекривляла її білявка й одразу спохмурніла. — Щось не смішно це все…
— Слухай, — спробувала заспокоїти її Алекс, — мають бути лазівки. Найімовірніше, вони будуть оновлювати банківські рахунки. Створювати систему з нуля кожного понеділка нереально. Тут ще примітка, що можна отримувати кредити просто за оренду своєї пам’яті.
— Це як?
— У неділю ввечері тобі приходить повідомлення з кодом. Ти підтверджуєш його отримання й запам’ятовуєш. А вранці понеділка відправляєш повідомлення з цим набором символів назад. І так збираються рядки коду. Авжеж, це не терабайти інформації, але для оновлення основних баз даних — цілком реально.
— А що, як раптом хтось не відправить код або переплутає символи?
— Хм, — замислилася на мить Алекс. — Тоді доведеться використовувати якийсь із кодів корекції помилок. Так зберігається менше даних, бо частина коду — надлишкова інформація. Але водночас можливе коректне відтворення, навіть із похибками.
— Чорт, а я вважала, що раз я астрофізик — то розумна, — Еліза з побожністю дивилася на подругу.
— Не переживай. Якщо ти почнеш пояснювати, як працює темпускоп, я теж нічого не зрозумію.
— Та якщо трохи знаєш про реліктове випромінювання і теорію Великого вибуху, то все просто…
— Ні-ні-ні, от давай зараз без оцього!
Сонце вже повністю вийшло з-за горизонту й нестерпно світило крізь напівпрозорі штори.
— Спробуємо поспати? — позіхаючи запропонувала Еліза. — До наступного циклу залишилося три дні. Треба скоріше прокинутись і закидатися всім, чим ще можна.
— Не дуже переймайся. Я спробую щось вигадати, — позіхнула у відповідь Алекс і примостилася на другому ліжку.
— Як же я тебе люблю! — радісно кинула Еліза й за мить захропла.
Алекс ще якийсь час лежала, розглядаючи стелю.
Цикл 13
Марк
Лора не хотіла постійно сидіти під замком. Навіть у «найгарячіші» цикли вона вибиралася з будинку й часто не поверталася. Марку здавалося, що вона помирала, та він не був певен. Лора вміла постояти за себе, тим паче щоразу, коли вона йшла, зникав і пістолет. Тож Марк просто відпустив ситуацію. Він пробував кілька разів теж вийти на вулицю, але постійний ґвалт, озброєні агресивні люди викликали в нього занадто багато спогадів. Йому було досить легко абстрагуватися від служби на віддалі від бойових дій, у звичайних мирних умовах. Проте коли весь світ перетворився на зону суцільної анархії, його підкосило. Перемикач у режим солдата мало не спрацював, коли якісь безхатьки ледь не накинулися на нього, але побачивши, що нічого цінного, наскільки це можливо в циклічності, у нього немає, та й на вигляд він аж ніяк не хиряк, — пошвендяли далі. Якби в руках у Марка в той час була зброя, їм би не жити. Пальці звело судомою, він ладен був накинутися на порушників його спокою і без зброї, бо знав, що легко б із ними впорався.
І все ж таки йому вдалося втриматись. Він занадто добре пам’ятав, як на початку служби зірвався в барі і його ледве врятували від трибуналу (дякувати Богу, тоді ніхто не помер). Тоді він налякав Лору, і знадобилося дуже багато часу, щоб повернути її довіру. Хоча іноді здавалося, що йому це так і не вдалося.
Зрозуміло, що в екстремальних умовах, якими вони зараз і були, ніхто б не засудив його запальний норов. Ще й жодних наслідків — хай що б він зробив. Та для Марка це питання було принциповим.
Цього циклу стало спокійніше, тож він вирішив супроводжувати Лору в її пригодах.
— Це трохи несподівано, — відповіла на його пропозицію Лора. Кожного циклу вони віддалялися все більше і більше. Схоже, це бентежило тільки Марка. — А куди ти хочеш прогулятися?
— Можемо піти твоїм маршрутом, — запропонував Марк. — Мені цікаво, як ти проводиш час.
— Те, що було в перших циклах, має там і залишитися, — процитувала Лора нове правило, яке з поверненням стабільності все глибше вкорінювалося в життя. — Не треба мене інспектувати.