Картинка знову замилюється і різкості набирає нова.
— Де ти по ночах вештаєшся, що знову спиш на роботі? — чує він знайомий голос.
Марк підіймає голову від робочого столу та бачить перед собою Пеппера. Шеф курить свої улюблені цигарки та змовницьки посміхається.
— Так я ж усю ніч на вахті з Рамоном був, — позіхає Марк. Він не може контролювати свої мову чи рухи. Слова виходять із нього, ніби він сторонній спостерігач, а керування в когось іншого.
— Тю, я думав, що з Руді, — Пеппер простягає йому банку енергетика. — Очунявся? Ходімо. Ще багато справ.
Черговий кидок.
Цього разу все ніби крутиться в калейдоскопі та складається в нові декорації. Марк намагається зрозуміти, де він. Чує потріскування каміна, бачить дерев’яну стелю з балкою, з якої звисає кована люстра.
— Хто тут у нас прокинувся?
Марк переводить погляд на жінку. Це Еліза. Вона підходить до дитячого ліжечка й дістає звідти немовля. Пухке русяве волосся після сну стирчить у різні боки. Малятко ще сонне, тре ручками очі та починає капризувати.
— Ну-ну, солодкий мій. Дивись, яка цяця, — Еліза повертає його обличчям до ліжечка та показує мобіль із зірочками та ракетами. А ще на ньому висить кулон. Ні, не кулон, армійський жетон.
У Марка відразу з’являється купа запитань, та він не встигає нічого промовити, бо наступний поштовх ніби вириває його тіло зі сну й повертає в реальність.
Він знову перед Машиною часу.
23:15
Йорґен і раніше потрапляв у часопросторові аномалії, але тепер це були справді шалені стрибки. Коли він оговтався, точніше, коли спрацювали автоматичні запобіжники Машини й він зміг оговтатись, Йорґен побачив, що Еліза лежить непритомна. Марк отямився, але все ще був розгублений.
Діяти потрібно було негайно. Запобіжник не міг утримувати ядро вічно. Будь-якої секунди все злетить до дідька лисого.
— Марку, — гукав він. — Марку! — той нарешті сфокусувався та відгукнувся. — Потрібна твоя допомога.
Марк спробував різко скочити на ноги. Проте вийшло в нього зовсім не різко. Він озирнувся навколо, щоб перевірити обстановку. Побачивши непритомну Елізу, він спробував рвонути до неї, та не зміг, рухи виходили млявими й сповільненими.
— Це гравітація чорної діри. Треба діяти, поки ще якось можемо рухатися, — пояснив Йорґен.
— Що з Елізою? — спитав Марк.
— Просто непритомна. Часта реакція на часові переміщення. З нею все буде гаразд, — Йорґен поспішив до доньки. — Але в нас є серйозніші проблеми…
— Відійди від неї, — чергова спроба прискоритися провалилась. Марк ще не повністю відійшов від стрибків.
— Та припини займатися дурнею! — гаркнув Йорґен. — Не зі мною треба битися! Машину вже не стабілізувати. Якщо не зупинимо її — гаплик не тільки нам.
— Не чіпай Елізу!
— Затулись і послухай! — не витримав Йорґен. — Ми зможемо врятувати її та ще мільярди життів, тільки співпрацюючи. Я не впораюся сам.
— Раніше потрібно було думати.
— Раніше все йшло за планом. Поки ви не напартачили.
Марк замовк. Навколишня ситуація та ревіння Машини підтверджували слова Йорґена: не можна зволікати.
— Який план? — запитав Марк.
— Потрібно перелаштувати темпускопи. Як я зрозумів, Еліза встановила на них теперішній час, щоб зрезонувати діру та розщепити її. Але, як я казав, проблема в тому, що біля Машини діють часові аномалії. Ми вже вимушені були «підкрутити годинники», щоб підлаштувати перехід циклів на правильний час, що теж завадило вашому плану, — науковець ледь усміхнувся, ніби перепрошуючи.
— Можна ближче до суті? «Як я зрозумів!» — перекривив він свого ворога — нового союзника, — часу в нас обмаль.
— Ми маємо закинути Машину в далеке-далеке майбутнє.
— Якось фантастично.
— Як і все останні 233 тижні. Дай мені хвилинку подумати, — Йорґен поринув у розрахунки та бубонів уголос. — Галактичний рік — орієнтовно 230 мільйонів років. Закинути Машину в майбутнє на 115 мільйонів років… Ні, не вистачить… Сонячна система з урахуванням кометних орбіт — 200 астрономічних одиниць. Розмір Машини в них же… Завеликі від’ємні степені! Для її перекидання на 7 днів… Тобто…
— Що мені робити?
— Має вистачити, — врешті дійшов висновку Йорґен. А можливість часового парадокса тільки підтверджувала цю думку. Залишилося правильно все реалізувати. І хоча похибками в розрахунках за таких відносних величин можна й знехтувати, при налаштуваннях Машини й темпускопів фатальною могла стати одна-єдина помилка. — Треба встановити на темпускопах нову дату та вимкнути квантовий годинник у Машині. Так ми змінимо точку часу в усіх кротовинах, і при стрибку Машина переміститься в далеке майбутнє.