— Тільки Машина?
— Не можу цього гарантувати. Вірогідно, і простір, наближений до неї. Можливо, й увесь Острів. Я не моделював переміщення за таких умов.
— Але план робочий? Це спрацює?
— Давай не думати про погане, — Йорґен нарешті дістався Елізи. — Ти ж із поліції? Знаєш, як поводитися з темпускопом?
— Так, — Марк з черепашачою швидкістю просувався до ближчого темпускопа.
— Тоді вони на тобі. Встановлюй 00:00 8 липня 12 002 058 рік, — науковець присів біля доньки. Завагавшись тільки на мить, він вийняв із її вуха навушник і вставив собі. — Так буде зручніше. Скоро ми не зможемо перекричати Машину, — по каналу зв’язку чулася какофонія вигуків, та Йорґен намагався від них абстрагуватися. — Я введу їй ліки, — він узяв Елізу за руку й попередив Марка, щоб не нарватися на чергову порцію агресії. — Сподіваюся, вони допоможуть. Зможеш когось викликати, щоб її забрати?
— Ми що, самі не впораємося? Перелаштуємо, що потрібно, та будемо вшиватися.
— Треба вимкнути запобіжники перенавантаження одночасно з перезавантаженням Машини. Інакше нічого не спрацює.
— І не можна зробити це віддалено? — уточнив Марк, хапаючись за останню соломинку.
— Це можна зробити тільки тут і тільки мануально, — пояснив Йорґен. — У цілях безпеки.
— Проте чомусь це виявилося небезпечним, — гмикнув Марк.
Йорґен спохмурнів. Він розірвав рукав свого халата й затягнув його на руці Елізи замість джгута, а тоді знайшов вену та зробив укол.
— Боюся, самотужки я можу не встигнути, — відповів він, закінчивши. — Мені потрібна твоя допомога. Але, — Йорґен зустрівся поглядом із Марком, — зараз твоя остання можливість спробувати врятуватись. Якщо взагалі це комусь вдасться, — із сумом зауважив науковець. Він сидів на підлозі й тримав Елізу на руках, як у дитинстві, ледь заколисуючи.
— Що станеться далі? Хочу розуміти, на що підписуюся.
— Якщо план спрацює, Машина і якась частина простору навколо переміститься в майбутнє на мільйони років. У цю саму точку.
— Тільки тут уже не буде Землі й Сонячної системи, — вхопив думку науковця Марк. — Що ж, побачити майбутнє і померти — не така вже й погана перспектива. А що станеться в гіршому разі?
— В гіршому разі, — почав Йорґен, глибоко вдихнувши, — Машина перестане утримувати чорну діру, і вона почне падати до центру планети, поглинаючи все більше матерії…
— Зрозуміло. Еліза про такий варіант розповідала. Спробуємо його не допустити.
Марк із зусиллям рушив у бік одного з темпускопів, а поки він долав цю відстань, Йорґен продовжував тримати Елізу на руках. Після вакцини в неї піднялась температура та підвищився пульс. Тіло дрібно тремтіло, як при гарячці. Але недовго. Поступово м’язи розслаблялись. Здавалося, ніби її стан стабілізувався.
Від споглядання доньки науковця відволікли слова Марка. Він спілкувався з кимось зі своїх.
— Алекс, поряд із ангаром ще залишився хтось із наших? — перекрикуючи гул Машини, запитав він по радіозв’язку, який, на диво, все ще працював. Марк якраз наблизився до темпускопа та встановлював потрібну дату.
— Всі прямують до літака. Зараз дізнаюся, чи хтось…
— Що треба? Три хвилини — і ми повернемось, — перебив її інший жіночий голос.
— Забрати Елізу, Зої.
— А з Машиною?
— Ми впораємося, — Марк подивився на Йорґена. Той ствердно кивнув.
— Відбій, Зої! Прямуй до літака, — наказала Алекс.
— Ти йобнулась? — оскаженів Марк, відволікаючись від приладу. — Якого хуя, Алекс?
— Елізу не потрібно рятувати. Це її наказ.
— Вона зараз не в тому стані, щоб віддавати накази.
— Наказ до початку місії.
— То тепер тобі насрати на неї? Зої, швидше до нас!
— Вона не хоче рятуватися, — тихо промовила Алекс. — Я обіцяла.
— У сраку всі ваші обіцянки! Ніби ви самі слово тримаєте.
— Ти нічого не знаєш.
— Про хворобу? В мене тут новина: можливо, її вже вилікували.
— Вона чітко визначила свої бажання.
— А я чітко визначаю, що якщо ви її зараз не врятуєте, ти до скону картатимеш себе, що втратила кохану людину! — кричав Марк. — Якщо дуже захоче — помре завтра, — навів він останній аргумент.
— Хлопці й дівчата, поки ви сварилися, ми вже дійшли, — зітхнула Зої.
— Вона біля Машини, — Марк хотів гукнути Йорґена.
— Я чув, — відповів науковець. — Дякую.
Прощаючись, науковець притягнув доньку до себе та обійняв.