Вона нарешті зрозуміла, де перебуває: у літаку, на якому вони й прилетіли, пристебнута ременями безпеки на сидінні біля ілюмінатора. Літак уже піднявся в повітря. Окрім них, в авральному порядку тікав і персонал Острова. Поряд пролетіло кілька літаків, але більшість людей використовували катери. Усі швидко віддалялися від місця роботи, найімовірніше, колишньої. Та чи всі?..
— Де Марк? — запитала Еліза, ковзаючи розфокусованим поглядом по салону літака. — Котра година? Чому… чому я взагалі тут?
— Тобі…
Алекс не встигла договорити. Літак кинуло вбік. Хвиля була відчутною, але збити їх не змогла. Все затряслося, як під час турбулентності. Непристебнуті члени команди відчули поштовх найсильніше. Коли літак нарешті вирівнявся, вони поверталися на свої сидіння й розтирали забиті місця.
Еліза повернула голову в бік ілюмінатора. Картинка ззовні була схожа на вибух навпаки. У самому центрі Острова, там, де розташовувався ангар із Машиною часу, осідали палаючі будівлі, земля, створюючи вир. У нього втягувалось усе навколо: машини, паркани, птахи, які опинилися занадто близько до епіцентру. Детально роздивитися руйнування з літака не виходило, але Елізі здалося, що це колапс чорної діри та руйнація енергетичного кільця. Якраз останнє й могло спричинити на Острові серію вибухів. Проте незрозумілим залишалось найголовніше: що чорна діра встигне поглинути перед тим, як зникнути. Якщо взагалі зникне.
Діра всмоктувала все більше й більше будівель, переходила на джунглі, що їх оточували, і рухалась до берегів. І хоча літак пересувався з високою швидкістю, здавалося, він теж будь-якої миті може потрапити під її вплив.
— Що там трапилося? — ледь чутно запитала Еліза. Сил на сварку не було, хоча дуже хотілося кричати та звинувачувати всіх навколо. Мозок працював погано, але лють клекотіла в ній.
— Схоже, вдалося знищити Машину, — крізь ілюмінатор Алекс спостерігала, як сповільнюється всмоктування діри. Це було добрим знаком. — Точніше знешкодити. Наша спроба відключення провалилась, а потім… Я, правду кажучи, не занадто вслухалася в деталі, але Машину перекинули кудись далеко в часі.
— Чому? Все ж ніби… — спогади приходили фрагментами. — Ми прорахувалися. Нас кидало часовими аномаліями. А потім…
— Ти втратила свідомість і нічим не могла допомогти. Марк наказав тебе вивести.
— Навіщо? Алекс, ти мені обіцяла! — Еліза хотіла скочити на ноги, але її тримали ремені безпеки. У голові запаморочилось.
— Йорґен увів тобі вакцину від хвороби, — Алекс не дивилася в очі подруги. — Ще рано говорити, але, схоже, якийсь ефект є.
— Це нічого не означає! Марк — дурень, раз вирішив довіритися моєму батьку…
— Марка вже немає, — підвищивши голос, перебила її Алекс.
Еліза намагалась усвідомити почуте. Голос Алекс звучав десь здалеку, немов із води.
— Марк із Йорґеном залишилися на Острові, щоб зупинити Машину й врятувати нас усіх, — голос Алекс тремтів. — Виправити наші помилки.
— Треба повернутися! — Еліза спробувала розстебнути паски і встати, але тіло погано слухалось. — Може, вони знайшли укриття. Ще є час…
Алекс опустила голову ще нижче. За бортом руйнувався Острів. На нього вже не можна було приземлитися, навіть летіти поряд усе ще було небезпечно.
— Там мала бути я, — ледь рухаючи губами, промовила Еліза. — Треба було мене залишити.
— Можеш на мене ображатися скільки влізе, але Марк був правий, — різко висловилась Алекс. — Померти ти можеш і завтра. А якщо ліки справді працюють…
Літак швидко прямував до материка, та дещо все ще вдавалося побачити. Діставшись води, всмоктування сповільнилось. Навкруги Острова, чи точніше того, що від нього залишилося, здійнялися хвилі. Вода одразу заповнила величезну вирву, що зоставила по собі Машина часу. За мить океан повернувся у звичний стан, перетворивши Острів на часточку суші з ідеально круглим озером посередині.
Еліза перестала спостерігати за навколишніми змінами ще на початку розмови, а тепер ледь вловлювала і її суть. Думки були млявими та незібраними.
— До речі, про завтра, — продовжувала говорити Алекс. — Воно вже…
Далі Еліза не чула. Тіло мовби провалювалося в сипучі піски. Жодної думки, жодного болю. Повіки тягнулися донизу, наче на них діяла окрема гравітація. Еліза повернулася в забуття.
Понеділок
Усміхнена ведуча в кораловому піджаку передавала новини по головному регіональному телеканалу:
У Пекінському зоопарку поповнення. Народилось одразу двоє панденят, це вкрай рідкісне явище для цих тварин. Співробітники зоопарку стежать за станом малечі та їхньої мами, щоб забезпечити належний догляд і підвищити шанси на виживання. Нагадаю, що дитинчата панд народжуються вагою до 150 грамів, і їхня популяція все ще перебуває під загрозою вимирання.