На жаль, ці списки також доповнювали недобросовісні слідчі за рахунок справ, які не могли (або не хотіли) розкривати.
До списків потрапили і Марк із Йорґеном. Про їхню пожертву суспільство так і не дізналося.
На кухонному столі, в будиночку з дерев’яною стелею та кованою люстрою на балці, задзвонив телефон. Поряд із ним лежав затертий військовий жетон та цифрова фоторамка. Щоправда, зображення на ній не змінювалось, а показувало тільки одне фото: напіводягнену усміхнену пару в обіймах на ліжку.
Еліза якраз вийшла з ванної кімнати і швидко підняла слухавку.
— Привіт, Алекс!.. Ні, я давно встала. Була у ванній… Так, усе нормально, більше без нападів. Вже навіть звикла, — посміхнулась дівчина, і її голос зазвучав м’якше. — В мене тут новина… Ні, ні, ні, добра. Здається, — дівчина покрутила тест, на якому проявилося дві смужки. — Здається, я вагітна.
Подяки
Моєму чоловікові, без якого цієї книги не було б. За ідею, натхнення, постійну підтримку, чесну критику та слушні зауваження й пропозиції. За час на навчання, письменництво і саму себе.
Моєму сину, через якого я змогла поглянути на майбутнє крізь призму материнства й переосмислити багато речей, що знайшло своє відображення і в книжці.
Моїм батькам і сестрі, які ніколи не сумнівалися в мені, без примусу читали все, що я пишу, й очікували на цю книжку, мабуть, більше, ніж я сама.
Сергію Левицькому, Олександрі Масич, Ярославу Назаренку, які погодилися стати бета-рідерами й поглянути на текст незамиленим оком і завдяки яким, окрім покращення наявних епізодів, до історії додалися й нові.
Олександру Мерзликіну та Іллі Кривохатьку за фахові зауваження та роз’яснення щодо відповідності моїх фантастичних припущень реальності (проте, каюсь, фантастичність подекуди все одно перемогла).
Школі письменницької майстерності та копірайтингу «Риба» за навчання, перші публікації й за те, що вчасно з’явилися в моєму житті та нагадали про письменницькі мрії. І окремо — Любку Дерешу за захопливі лекції, конструктивні та натхненні відгуки й віру в мою історію.
Школі творчого та професійного письма Litosvita за різнопланові курси й особливо за Річну програму з її системним підходом, дедлайнами, практикою й підтримкою. Та найбільше — за неймовірних людей: мою кураторку Богдану Романцову, лекторів, команду школи та інших студентів. А також за пітчинг, де я знайшла свого видавця.
Видавництву «Віхола», яке не просто відкриває нових українських авторів та авторок, а й підтримує й плекає їх, за те, що разом із залученими фахівцями відшліфували мою історію, надали їй форму — і я стала авторкою з надрукованою книжкою.
Усім моїм рідним і близьким, друзям і знайомим, які, незважаючи на відстані й періодичність спілкування, підтримували мене (і продовжують це робити) на шляху до моїх цілей.
І, авжеж, Збройним силам України, завдяки яким ми вільні творити.
Понеділок
Марк
Марк прокинувся і відчув, що Лора все ще лежить поряд. Сьогодні можна не поспішати і краще скористатися цією нагодою, бо цикл обіцяв бути напруженим.
Він спробував охопити поглядом усе навколо. Усе, що має або мало значення — Лору, яка мирно спить поруч із ним, Елізу за кілометри від нього. Але думки все одно кружляли десь біля Острова. Він сподівався, що у відповідальний момент зуміє «натиснути кнопку» і дозволить майбутньому нарешті здійснитися.
На приліжковій тумбочці задзвонив будильник. Марк пересмикнувся від несподіванки: звук був йому незнайомий. Коли він озирнувся, мружачись від сонця, стало зрозуміло — це не його кімната.
— Доброго ранку, — почув він. — Як? Що?!
Еліза скочила з ліжка й визирнула на вулицю. Де-не-де з будинків виходили спантеличені люди.
— 8 липня, — Марк подивився дату на телефоні. — Як таке можливо?
У кімнату без стуку вбігла Алекс.
— Петля! — вона не могла підібрати слів. — Усе?
Марк гортав стрічку новин у соцмережах. Вихід із циклічності спричинив ще більше хаосу, ніж її початок. Екстремали й реслери викладали пости, що так і залишаться безрукими, сліпими, прикутими до ліжок. Матері ридали, що їх роздратували діти, і минулого циклу вони їх убили, але не хотіли, щоб малеча справді помирала. Подружні пари скаржилися: «Ми всього лише посварились. Як тепер жити!».
— Є якісь звернення? — Еліза ввімкнула телевізор і шукала якісь новини. Натрапила на них дуже швидко.