З динаміків лунала нова рок-балада, у якій можна було вловити старі знайомі мотиви. Нічне повітря все ще зберігало спеку, але в русі приємно обпалювало шкіру. Руді впевнено кермувала, змушуючи мускул-кар ревіти на всю вулицю. Марк закинув голову на сидіння й дивився на зоряне небо, що двоїлося в нього в очах.
— А тепер, — перекрикувала музику та гуркіт машини Руді, — якщо гарний хлопчик хоче смачний сніданок, хай зробить дівчинці приємно, — не знижуючи швидкості, вона розсунула ноги. Трусиків під платтям не виявилося.
Марку знадобилася лише мить, щоб підтримати гру.
— Так, моя пані, — схилився він у потрібному напрямку.
За кілька хвилин Руді застогнала і вчепилася Марку у волосся. Машину кинуло вбік, та за мить дівчина повернула руки на кермо й відновила керування. Авто повернулось у свою смугу, і вони безпечно доїхали до пункту призначення.
Цикл 18
Еліза
Циклічність виявилася не такою приємною, як її собі малювала Еліза. Спочатку вона заглушала свій стан всіма доступними та не дуже способами, і це справді допомагало. Можливо, не настільки, як хотілося, але якийсь час відволікало добре. Та болі не минали, а засоби, щоб їх заглушити, з кожним циклом ставало все важче діставати.
Можливо, Еліза й спробувала б себе в якійсь суспільно корисній діяльності, та внутрішній бунтівник змушував опиратися системі, тим більше настільки штучній, встановленій волею якоїсь зграї можновладців. Таких незгодних було багато. Свавілля та хаос усе ще панували на вулицях. Проте дівчина розуміла, що, найімовірніше, найближчим часом це зміниться, щойно наберуть достатню кількість людей для підтримки порядку. Принаймні створити безпечні міста, де більшість мешканців хоче спокою, їм удасться. А поки що управлінці вживали точкових заходів, які межували з терором. З учорашнього дня по місцях скупчення найбільш радикальних груп розпочалися ракетні удари. Знищували цілі райони й навіть міста. І схоже, ця тактика виявилася дієвою. Сьогоднішні новини й пости в соцмережах майоріли кадрами розбомблених міст, а не розграбованих магазинів та закатованих сусідів.
Еліза сиділа на дні університетського басейну, затамувавши подих, і очікувала, коли від нестачі кисню легені почнуть пекти. Тільки коли відчуття стало нестерпним, вона відштовхнулася від дна. Схопивши кілька ковтків води замість повітря, вона виринула та відкашлялась, прислухаючись до своїх відчуттів. Через гіпоксію вона мала б відчути ейфорію, та не судилося. Схоже, для цього справді треба вмерти… що вона і зробила минулого циклу. Смерть стала для неї черговим дослідженням.
Певно, Алекс була не в захваті, коли її знайшла. Зараз Еліза хотіла побути на самоті та зібратися з думками, тому й утекла на початку циклу в єдине місце, яке насправді любила — університет. Саме тут вона розпочала, та й закінчила, свою кар’єру.
Плитка навколо басейну ще зберігала нічну прохолоду, тому Еліза не поспішала відлипнути від неї. Холод зменшував біль. Байдуже на причини (через звуження судин чи психологічно, коли на одну проблему, як-от спека, ставало менше), головне — це допомагало.
Спочатку Еліза думала, що болі мають наставати за якимось графіком — усе ж таки на початку циклу вона опиняється в однаковому стані. Проте це припущення виявилося хибним. Болі з’являлися коли їм заманеться, і не мало значення, спала вона, їла чи сиділа на унітазі. Травка та морфій усе ще допомагали, а через циклічність організм не встигав випрацювати до них толерантність. Проте психологічну складову вона не відкидала. Тому не лише приймала препарати, а й намагалася медитувати. Виходило, щоправда, не завжди.
Останній напад заскочив її ще ввечері, тому наступного вона очікувала найближчим часом, намагаючись не думати про нього.
Еліза скинула мокру білизну, витерлася чиїмось рушником і одяглася у свої шорти та футболку. Довге мокре волосся зібрала в пучок на маківці, та вода з нього все одно стікала на одяг.
Університет був порожнім. Місце, де колись вирувало життя, обезлюдніло. Охочих отримувати високі ступені й знання, які можуть ніколи не знадобитися на практиці, не було, так само, як і охочих ці знання передавати. Викладачів-практиків залучили до «корисних людству» розробок, а тих, хто ніякими досягненнями не вирізнявся, — перекваліфікували в робітничі спеціальності.
Місце навіювало спогади. Саме тут Еліза здобула науковий ступінь, виборола грант на дослідження, зібрала команду однодумців. І саме тут вони винайшли темпускоп — прилад, що передбачив кінець світу.