— Дмитре, — вона радісно підбігла й обійняла його. — Господи, скільки ми не бачилися? Два роки?
— Дивлячись від чого рахувати. Якщо до циклічності, то десь так, — чоловік теж зрадів зустрічі. — Як забрали проєкт, так ти й зникла. Що ти, як ти? Як життя в петлі?
— Забагато питань, — заспокійливо сказала Еліза, збавляючи обороти колишнього колеги. — Якось живу, шукаю себе, — ухилилася вона від відповіді. — Сам як? Працюєш тут?
— Та де там, — чоловік обрав найчистіший стілець і зручно вмостився. — До петлі я тут викладав, а тепер, — він махнув рукою, — кому цікавий корпускулярно-хвильовий дуалізм?
— І в дослідницькі лабораторії не кликали?
— Кликали. Але я їх послав. Тепер, — він обвів поглядом кімнату, — шатаюся тут, наче привид батька Гамлета. Анархістам цікавіші магазини з технікою та автосалони. А тут їм що, книжки читати? От і сиджу в спокої та безпеці, хоч і трохи відлюдкувато. Добре, що в кафетерії є смачна кава. До речі, може, кави?
— Там ще пиво в холодильнику.
— Тю, — Дмитро підійшов до свого колишнього робочого місця й дістав із тумбочки пляшку українського коньяку. — Нащо нам цей дитсадок?
— Я й забула, який ти завбачливий.
Цикл 21
Йорґен
Гвинтокрил приземлився на невеличкому острові посеред Атлантичного океану, який не підпадав під юрисдикцію жодної країни. Незважаючи на те, що він належав до цивільних об’єктів, мав захист кращий за Пентагон. І не тільки через різноманітні військові системи, більшість яких розробили прямо тут. Головним захистом було те, що зазнавало найбільших зазіхань, — Машина часу, ядро цього острова.
З гвинтокрила вийшло троє: Стівен, а з ним жінка-європейка з темно-русим бобом-каре в синьому діловому костюмі та чоловік-азієць із волоссям, зібраним у пучок, у світлій сорочці та джинсах. Усі сяяли тією доглянутістю, яку собі можуть дозволити тільки найбагатші світу цього, у п’ятдесят маючи вигляд двадцятип’ятилітніх.
Процесія пройшла стежками тропічного острова до модернової будівлі зі скла й металу. Легкість споруди була вдаваною, за потреби вона перетворювалася на найбезпечніший та найзручніший бункер.
Невидима охорона відстежувала кожен рух прибульців. Хай ким би ти був, через важливість проєкту тебе розглядали як можливого правопорушника. Навіть якщо ти вкладав сюди свої гроші. Тим більше, якщо вкладав гроші.
— Пані Перрілі, пане Ву, Стівене, — гостей зустрів особисто Йорґен, що ще раз підкреслювало їхню статусність.
— Вітаю, Йорґене, — відповів Стівен, а інші обмежилися легкими кивками. — Вибач, що відволікаємо.
— Дякую, що відволікаєте, — найщиріша усмішка розквітла на обличчі науковця, — бо взагалі не вилазив би з лабораторії. Прошу, нам облаштували місце на терасі, — він повів гостей до столу.
Пальми і прохолодні напої пом’якшували обстановку і створювали вигляд дружнього ланчу, а не ділового обіду.
— Йорґене, я не ходитиму манівцями, — Стефанія Перрілі не торкнулася частувань. — Ми знаємо про проблему.
На його обличчі не ворухнувся жоден м’яз. Він зробив кілька ковтків холодного лимонаду й чекав подальших реплік представників компанії.
— Діра випаровується, — констатувала жінка. Наткнувшись на мовчання Йорґена, вона продовжила. — Довжина циклу зменшується. Поки що на частки секунди, але це не означає, що прориву не станеться будь-якої миті.
— Кільце Керра — Ньюмена не настільки стабільна річ, як ми очікували, — науковець не виправдовувався. Він викладав факти. — Всі одразу розуміли ризики. Старіння оболонки було одним із них. На цьому етапі ми здатні утримувати належний стан Машини і водночас шукаємо можливості запобігти подальшому зношуванню.
— Чому не повідомили одразу? — голос Стефанії трохи пом’якшав.
— І що б це змінило? — Йорґен поставив склянку і покрокував уздовж столу, за спинами присутніх. — Петля — тимчасове рішення. Авжеж, ми працюємо і над стабілізацією діри, тому найближчим часом не буде жодних підстав для паніки…
— Час, — гмикнув Ченґ Ву, — Пане Ґелук, наразі це занадто абстрактне поняття. Світ перманентно за сім днів до загибелі. Цей годинник судного дня не має пробити опівночі.
— Пане Ву, але ж річ не в тому, щоб зупинити час, — парирував науковець. — Потрібно вирішити проблему, щоб продовжити його рух.