— Якщо Машина перестане виробляти енергію, резервне забезпечення буде найменшою з наших проблем, — прокоментував Йорґен. Стівен просвердлив його поглядом, та науковець не зважав і продовжив екскурсію. — Під кільцем розташовані генератори негативної енергії. Використовуючи принцип квантової флуктуації, — поглянувши на своїх слухачів, Йорґен виправився. — Вони підтримують поле негативної енергії біля ядра. Це поле створює кротовини навколо чорної діри та контрабалансує її гравітаційне тяжіння й запобігає поглинанню матерії та енергії з навколишнього простору. Тобто ще один стримувальний елемент.
Вони піднялися на платформу й підійшли до центру керування.
— Хроно-синхронізатори, — Йорґен наочно продемонстрував ще деякі елементи. — Відповідають за точне визначення часу повернення та початку петлі. Для цього вони синхронізуються з квантовим годинником. А це, — він указав на стійки зі вставленими елементами, схожими на жорсткі диски, розташовані колом перед оболонкою з генератором негативної енергії, — меморіальні резонатори. Вони створюють хроно-ментальний буфер спогадів.
— Досі не розумію, як це працює, — прокоментував Ченґ. — Попередні дослідження висували гіпотези, що подорожі в часі можливі (саме в минуле, якщо конкретизувати), але спогадів про них не залишиться.
— Це виявилося найскладнішим, — відповів Йорґен. — Ми не мали можливості та часу, щоб робити ментальний зліпок кожної окремої людини й після перезавантаження повертати всім спогади індивідуально. Тому довелося скористатись квантовою заплутаністю. Це не моя спеціалізація, тому не можу пояснити всі деталі, — прибрехав Йорґен. Доповідати про всі тонкощі інвесторам він не збирався. Та й не тільки їм. — Але спробую хоча б у загальних рисах. У квантовій механіці ізольований квантовий стан може зберігатися, навіть якщо навколишня реальність змінюється чи, як у нашому випадку, «відкочується». Питання було тільки в тому, як досягти цієї ізольованості. Треба було «заплутати» мізки людей із майбутніми версіями себе ж. Проблем додавало ще й те, що до кінця циклу не всі люди доживали, а отже, «зліпок» спогадів треба було оновлювати постійно. Частина квантових комп’ютерів тільки тим і займається, що архівує та переписує спогади. Тому і блок хроно-синхронізаторів вийшов таким масивним.
— І як ви отримуєте всі спогади? Ви ж не вживили якісь мікрочипи-передавачі всім людям на Землі? — долучилася до розмови Стефанія.
— Можливо, так було б простіше, — поблажливо всміхнувся науковець. — Доводиться задіювати значні обчислювальні потужності. Грубо кажучи, за допомогою технологій кротовин, які спершу використовувались у темпускопі, ми скануємо та зберігаємо електромагнітне випромінювання. А робота мозку якраз супроводжується електромагнітними сигналами. Авжеж, серед цього багато сміття, яке не є спогадами, але таким чином ми впевнені, що ніщо не загубиться, коли ми будемо вивантажувати все це для перенесення в наступний цикл.
— На щастя, або на жаль, ми не можемо перекодувати отримані сигнали у виділені спогади, — додав Стівен. — Тому не хвилюйтеся, що хтось дізнається про якісь грішні думки. З іншого боку, через це ми й не можемо надати видовищне підтвердження того, що на цих дисках зберігаються саме спогади, а не якийсь білий шум.
— Нічого не зрозумів, — чесно зізнався Ченґ. — Але головне, що воно працює.
— Я сам вважаю це чимось на межі фантастики. Деякі речі все ще відбуваються в «чорній скриньці» і залишаються за межами нашого розуміння, — розвів руками Стівен.
В інвесторів від цієї інформації трохи сіпнулися брови.
— Скільки ви використовуєте пам’яті для спогадів? Петабайти? Якщо у вас є таке сховище, чому б не виділити якийсь терабайт для загальних потреб? — спитала Стефанія у Йорґена.
— Коли ми проєктували Машину, то не очікували, що під час переходу в наступний цикл вона залишиться незмінною. Тому наша конструкція не передбачала майбутніх переробок. Як ви бачите, дістатися до меморіальних резонаторів непросто, і до того ж поруч із ними простір починає підпадати під вплив чорної діри. А виділити фрагмент пам’яті чи додати в конструкцію нові елементи, ті ж додаткові диски, ми теж не в змозі, бо наслідки можуть бути непередбачуваними. Зрозумійте, це експериментальні та небезпечні технології. Ми наважилися використати їх тільки тому, що поряд із загрозою кінця світу ці ризики були виправданими.
— Ми подумаємо, чи вдасться реалізувати вашу пропозицію, — втрутився в розмову Стівен, згладжуючи кути та відволікаючи увагу від дискусійного елемента Машини. — Ще один важливий елемент, — підвів він інвесторів ближче до пульту керування, — система управління перевантаженням. Ми автоматизували роботу Машини настільки, наскільки можливо. Це дозволяє перезавантажувати Всесвіт максимально гладко й безпечно.