— Чорт, якщо він дізнається, що в черзі на процедуру… — почав було Рамон.
— Не дізнається. Якщо ви йому не розповісте, — відрізав шеф.
Кілька хвилин вони курили й дивилися вниз на вулицю. Нарешті Пеппер викинув недопалок і смачно сплюнув на лежаче тіло.
— Викликайте санітарну службу й ходімо звідси. Гадаю, на сьогодні можна завершувати.
Вечір Марк проводив із пляшкою пива на ліжку Руді. Скільки він не намагався перенести їхні зустрічі на нейтральну територію, колезі швидко вдавалося вмовити його приїхати до неї додому. З одного боку, це справді було зручніше для Руді й приємніше для Марка, який зненавидів готельні ліжка, але з іншого — він відчував, що таким чином Руді намагається його прив’язати до себе.
Попри ці роздуми, він не поспішав полишати цього затишного куточка. Кондиціонер приємно охолоджував вогкі після сексу тіла, Руді тулилася до нього грудьми з затверділими сосками. Марк однією рукою обійняв її, а другою погладжував закинуту на нього ногу. На ввімкненому телевізорі розпочалася передача.
— О, зроби гучніше, — попросив Марк. — Здається, це чувак із Комісії.
— Ти його знаєш? — Руді неохоче додала гучності.
— Не особисто.
З екрана промовляла неперевершена та нестаріюча Алія Далаві. Хай би якою була історія, з її обличчя ніколи не сходила усмішка, сяяння якої виділялося на тлі смаглявої шкіри.
— Знаєте, хоча й пройшло стільки циклів, а мені робота мнемосфери все одно здається чорною скринькою, — зізналася вона.
— Певною мірою, так і має бути, — змовницьки посміхнувся гість — темношкірий чоловік із виголеною до блиску головою. — Питання безпеки.
— Так, я періодично чую в новинах про чергову хакерську атаку, — погодилася ведуча.
— І це тільки частина. Тож навіть зараз нам доводиться вдосконалюватися.
— Ітане, як узагалі з’явилася така ідея? Доволі непересічна, та й, виправіть мене, якщо помиляюся, нестабільна й важка в реалізації.
— Бо ми не мали інших варіантів. Людська пам’ять — єдине, що залишалося з минулого циклу.
— Важко уявити, скільки зусиль треба було докласти, щоб змусити людей брати участь у такому масштабному проєкті.
— Насправді найбільшим викликом стала обмеженість, — навіть через екран можна було помітити запал в очах гостя. Він не просто знався на темі, але й захоплювався нею. — Ми вже звикли до сховищ на цілі терабайти для кожної окремої людини. Але, якщо повернутися до витоків, комп’ютери працювали з кількома кілобайтами пам’яті. І, хочу відзначити, цілком успішно. На Місяць літали з потужностями меншими, ніж у сучасної зубної щітки. Та що там, ще в 20-ті роки запускали ігри на тесті на вагітність.
— Я бачила передачу про розвиток комп’ютерів. Там для запису інформації використовували оптичні диски, — пригадала Алія.
— Це вже дуже просунуті технології, — іронічно зауважив Ітан. — До них використовували магнітні стрічки, які фізично потрібно було мотати на необхідний шматок коду.
— Як кінострічку!
— Отож. Тому ми й повернулись до витоків, мінімізуючи дані, необхідні для перенесення в наступні цикли.
— А який наразі обсяг мнемосфери?
— Точні цифри я не назву, але давай разом порахуємо, щоб було наочніше. Кожній людині для запам’ятовування надсилається код на 5 байтів. З них 4 байти — сам код, а 1 — корекція помилок.
— Тобто в коді одразу закладено можливість помилки?
— З високим втручанням людського фактора — це необхідність, — прокоментував гість. — Рахуємо далі. Населення Землі — майже 9 мільярдів людей. Відкидаємо країни-відмовники, недієздатне населення та просто тих, хто не долучається з різних переконань, і в кращому разі отримуємо 3 мільярди залучених людей. Проводимо нехитрі математичні маніпуляції і отримуємо 12 гігабайтів.
— Не густо, як для цілого світу.
— Так, але якщо підходити з розумом — цілком достатньо. До того ж помічною стала й темпосфера.
— Нагадай, це збереження даних за допомогою темпускопа? — уточнила ведуча.
— Саме так. Це найбезпечніший із точки зору цілісності спосіб збереження даних, але є певні технічні складнощі та безпекові моменти.
— А як це відбувається? Хтось надиктовує код, а потім його слухають і переводять у текст?
— Ні, — розсміявся Ітан. — Авжеж ні. Бачила колись, як раніше підключалися до інтернету? — ведуча у відповідь похитала головою. — Використовували діал-ап лінк (комутовані лінії зв’язку). Вони працювали тільки під час з’єднання пристрою-передавача і пристрою-приймача: модема і телефонної лінії. І передачу даних, грубо кажучи, можна почути, — Ітан дістав телефон та за кілька секунд увімкнув запис звуків підключення до інтернету. — Щось таке.