Сім днів до кінця світу

— Скільки складнощів!

— Усе не так страшно, як здається. Ось цей звук ми переводимо в код і далі — отримуємо сформований файл.

— Чому ж темпосферу не використовують для передачі, якщо не фото (ох, як я сумую за поповненнями галереї), то хоча б для мистецтва? Я б із радістю подивилася новий фільм чи прочитала книжку.

— Як і з мнемосферою, ми впираємося в обмеження, — розвів руками Ітан. — Тільки тут — у доступність темпускопів та швидкість передачі даних.

— З темпускопами зрозуміло. Якби їх можна було виготовити на всіх, певно, так би і зробили, — мрійливо зауважила ведуча.

— Чи виклали б схеми складання у вільний доступ, — погодився гість. — Але навіть якби всі мали такий доступ, «звукове вивантаження» — назвемо його так — та потім завантаження займали б забагато часу.

— Поясни, будь ласка.

— Швидкість передачі даних за протоколом, який ми використовуємо, 56 кілобітів за секунду. Так, є можливість передавати швидше, але нам можуть заважати звукові перешкоди під час використання темпускопа, тому ми не ризикуємо.

— Все одно не можу уявити, скільки це, — усміхнувшись, зізналась Алія.

— 56 кілобітів — це 7 кілобайтів. Фото важать по 5 мегабайтів, тому уяви, наскільки це мало.

— Стає зрозуміліше.

— 7 кілобайтів за секунду — це 420 кілобайтів за хвилину або трохи більше ніж 25 мегабайтів за годину. Якщо уявимо це у фото котиків високої якості, то отримаємо цілих п’ять штук за годину.

— Не густо…

— Отож. Залишилися запитання, чому ми не зберігаємо відео з котиками?

— Жодних, — ведуча театрально зітхнула. — Повернімося до мнемосфери. Можна алгоритм, як це все відбувається? Без секретних деталей, авжеж. Бо ми бачимо тільки дві ланки цього процесу: код отримали, код відправили.

— Це і є найголовніше, — добродушно прокоментував Ітан. — Добре, давай по порядку. У неділю ввечері відповідальні установи збирають дані, які треба передати в наступний цикл.

— Вони самі їх мінімізують?

— Так. Усім встановлюються межі допустимого обсягу, тому в підсумку ми отримуємо готові для опрацювання файли. Створюємо реєстр, щоб розуміти, куди який файл повернути. Паралельно з цим працюємо над другим реєстром — людей, які запам’ятовуватимуть частинки коду. Спочатку ми робимо розсилку для підтвердження участі, бо за цикл хтось може померти, сп’яніти, не захотіти долучатися, врешті-решт. Після підтвердження формуємо реєстр залучених людей і розбиваємо на них частинки коду.

— А якщо людей буде менше, ніж потрібно для запам’ятовування коду?

— Ми цього не допускаємо. Враховується все, що можна. Краще передати менше даних і бути впевненим у можливості їх завантажити, ніж намагатися втиснутися до країв.

— І ніколи не було такого, що хтось не відправив свою частину коду? Чи неправильно ввів комбінацію?

— Постійно, — засміявся гість. — Але для цього, як я й казав, є байт на корекцію помилки в кожному шматку коду. До того ж ми закладаємо в загальний код додаткову корекцію якраз на випадки, коли зовсім не отримали якусь частину даних.

— Ти мене втішив. Що ж далі? Після того, як розіслали код?

— Чекаємо понеділка. Отримуємо код, складаємо його докупи — і вуаля, отримуємо передані файли.

— Так просто? — недовірливо звела брови ведуча.

— Тільки на словах. Але забагато подробиць я не можу розповісти…