Алекс, як зазвичай, сиділа за ноутбуком біля кавомашини, постійно оновлюючи напій у чашці, і дивилася відео.
…і коли ми отримуємо файл, просто оновлюємо наявні банківські рахунки. Відкривати нові, оформлювати картки, навіть з урахуванням повної автоматизації — недоцільно. А так у понеділок до обіду ви отримуєте оновлений баланс і спокійно розпоряджаєтеся заробленими кредитами…
— Зайнята? — поцікавилась Еліза.
— Все ще розбираюся, як вони оновлюють код, — Алекс поставила відео на паузу. — Ну, той, який збирають на початку петлі, — уточнила вона, коли побачила знайомий примружений погляд Елізи — та намагалася згадати, про що йдеться.
— А-а… — задумливо протягнула дівчина. — Ти ж ніби розповідала, що все досить просто.
— Це якщо знати вихідні дані. Банки просто оновлюють наявні реєстри банківських рахунків. Але не думаю, що їх використовують для надсилання коду, бо, як мінімум, можуть бути повтори. Можливо, вони використовують щось типу реєстрових записів про народження, щоб сортувати надіслані шматки коду. Але й тут забагато запитань. Хоча б у яких масштабах усе це здійснюється: міста, країни чи взагалі світу? До того ж, як вони визначають, чи всі надіслали свої частини?
— Треба пошукати знайомих у Комісії.
— У тому то й річ, що це не Комісія збирає, — Алекс склала пальці в замок і хруснула ними.
— Острів?
— Не думаю. Забагато ресурсів потрібно, та й інформація не стосується їхньої діяльності. Гадаю, Острів вигадав щось своє.
— Наскільки я знаю, вони залучали савантів.
— Це ти про тих, із феноменальною пам’яттю? — насупилася, згадуючи, Алекс.
— Угу, — Еліза ствердно кивнула. — Але їх украй мало. Принаймні в інтернеті я бачила дуже скромні цифри. До сотні на цілий світ. Та й не всі мають аж настільки феноменальну пам’ять.
— Сумніваюся, що вони б довірили зберігати інформацію виключно людині. Можливо, вони використовують їх як підстраховку, — Алекс увімкнула кавомашину та зробила чергову порцію кави. — Будеш? — запропонувала вона Елізі й підставила нову філіжанку для напою.
— Дякую, — Еліза забрала свою порцію. — І як нам дізнатися механізм зберігання даних?
— Та я замислююся, чи справді нам це потрібно.
— У сенсі?
— У тому, що нам не потрібно розуміти, як працює система, нам потрібно знайти, як нею користуватись.
— А одне без іншого можливе?
— Якщо спрощено по аналогії: ти можеш уміти грати на піаніно, але не замислюватися, яким чином воно видає звук. Треба розуміти не як створюють мнемосферу…
— То це так її обізвали? — оцінила Еліза.
— Так. Доволі логічно, як на мене. Так ось, нам потрібно розібратись, як її використовують, і знайти способи до цих користувачів доєднатися.
— Я можу якось допомогти?
— Ти спочатку з собою розберися, — Алекс допила каву й знову запускала кавоварку. — До речі, чула про нові дослідження з твоєї теми?
— Угу, — буркнула Еліза. Кава не приносила їй задоволення. Вона б залюбки дістала лікер із домашнього бару, але трималася, бо за останні цикли стала помічати, що в неї виникає залежність. Правду кажуть: усе починається з голови. Часто тіло просто відповідає за наші бажання. — Набирають лабораторних пацюків. Вибачте, людей.
— Наука завжди вимагала жертв, — філософськи зауважила Алекс. — Він тобі телефонував?
— Не знаю. Я заблокувала номер.
— Дурепа.
— Зануда.
— Іноді я тебе не розумію, — зітхнула Алекс.
Еліза не відповіла. Зараз вона теж себе не розуміла, та розбиратися з цим не було жодного бажання. За відчуттями ось-ось мав початися напад, і вона хотіла підготуватися до нього по максимуму. У її кімнаті чекали залишки знеболювальних та прихований алкоголь, про який не знала Алекс. Та коли вона залишилася сама, усе ж таки вирішила взяти себе в руки. Алкоголь вилила за вікно та прийняла лише необхідну дозу ліків. Забагато часу вона витратила на ниття та жалість до себе. Треба щось робити, будь-що, аби знайти якусь ціль.
Напад пройшов легше, ніж зазвичай, ніби підтверджуючи, що Еліза на правильному шляху.
— Я в університет, — крикнула вона Алекс, вирушаючи з будинку. Особливого плану Еліза не мала, та чому б не поімпровізувати?