Дмитро так і залишався єдиним відвідувачем навчального закладу. Еліза не одразу його знайшла, бо він затишно влаштувався в ректорському кабінеті зі снеками та стосом книжок.
— Вирішив надолужити згаяне? — замість привітання спитала Еліза.
Дмитро від несподіванки аж підстрибнув на дивані.
— Тебе не вчили, що так неввічливо підкрадатися?! — суворо сказав він, але швидко усміхнувся. — Наступного разу дзвіночок якийсь чіпляй, щоб мене інфаркт не вхопив.
— Ой, звикнеш, — відмахнулась Еліза.
— Тобто це не випадковий дружній візит.
— Як піде, — Еліза плюхнулася в ректорське крісло й закинула ноги на стіл. — Завжди хотіла щось таке втнути, — зізналася вона. Але сидіти таким чином виявилося не зручно, тож довелось зайняти зручнішу позу. — Що читаєш?
Дмитро показав обкладинку книги: Ляйбніц «Нові досліди про людський розум».
— Філософія?
— Про відносність часу. Зокрема, — пояснив Дмитро. — То що ти хотіла мені запропонувати?
— Ти пам’ятаєш, що в дослідницькій залишився прототип темпускопа? — одразу перейшла до діла Еліза.
— Ну, так. А ти тільки згадала? — Дмитро потягнувся на дивані, а потім устав розім’яти спину. — Я його в перші цикли навіть запускав. Але нічого не змінилося. Жодного випромінювання.
— Ти так скептично кажеш, ніби він — уже відпрацьований матеріал.
— За нас уже вирішили, що майбутнього немає, — стенув плечима Дмитро. — Яка ще від нього користь?
— Ти ж працював на Острові, — нагадала Еліза. — Невже там йому не знайшли застосування? — вона відкрила шухляду столу, побачила м’ячик антистрес і відразу почала перекидати його з руки в руку.
— Я там був до циклічності, — зауважив Дмитро, спостерігаючи за рухом м’яча. — Темпускопом користувалися тільки для визначення можливого терміну петлі. Але врешті-решт усе одно зробили по-своєму.
— Ти про що?
— Ми вираховували, що максимальна петля мала бути п’ять днів. Щоб не було ризиків виходу з неї. До того ж існує ймовірність колапсу петлі. Ти можеш припинити? — відволікся Дмитро на м’ячик. — Це нервує.
— Вибач, — Еліза швидко заховала іграшку на місце. — Колапс? Але ж за цей час нічого не сталося. Неправильні розрахунки?
— «Похибки статистики», — буркнув Дмитро. — Ми ж усі щодня петлями часу тільки й займалися.
— Це не претензія була. Я просто здивована. Не чула цієї історії.
— Ну, тебе на лікарняному намагалися зайвий раз не смикати.
— Погане рішення. Взагалі — краще б продовжувала роботу. Було б більше користі.
— Це минуле вже не виправити, — Дмитро пройшов у кінець кімнати, де за книжковою полицею ховалося масажне крісло. — Засранець знав, як розслаблятися, — він умостився в нього, увімкнув. Крісло завібрувало.
Щоб бачити співрозмовника, Еліза підійшла ближче.
— То що з колапсом? Чому він не стався?
— Можливо, і стався, тільки в якихось непомітних дрібницях. Але проблема в нагнітанні. І в кращому разі якісь елементи накладуться один на один, а в гіршому… Петля замкнеться, і кінець світу знову настане, просто в іншому вигляді.
— І на Острові про це знали, — навіть не запитувала, а саркастично стверджувала Еліза.
— Ти ж у курсі, вони все інтерпретують як заманеться.
— Вважаєш, я не мала розповідати про зникнення випромінювання?
— Яка різниця, — крісло перейшло до масажу ніг. — Це минуле теж не змінити, — і, передбачаючи фразу Елізи, Дмитро додав: — Тому ти хочеш змінити майбутнє.
— Після згадки темпускопа не важко було здогадатися, еге ж? — пораділа Еліза з міркування колеги. — То що? Ти зацікавлений?
— Мені потрібно більше деталей, — Дмитро не дочекався завершення масажу і встав із крісла. — Ходімо в лабораторію.
Він крокував дуже швидко, Еліза ледь устигала за ним.
— І все ж таки ти щось знайшов, — одразу зрозуміла вона колегу.
— Не те щоб… — завагався Дмитро. — Це радше філософія, та вона працює. Що таке, по суті, майбутнє?
— Тобі з Вікіпедії термін процитувати?
— Я серйозно.
— Гаразд. Грубо кажучи, це віддалений від нас часопростір, події якого ще не відбулися.
— Ти забула додати, що майбутнє відносне, — натякнув Дмитро.
— Це й так зрозуміло.
— Але про це якраз забувають.
Вони дійшли до лабораторії, і Дмитро витягнув темпускоп. Відпрацьованими рухами під’єднав його до такого ж саморобного джерела живлення (колишнього павербанка) та ввімкнув. Почулося шипіння, схоже на білий шум у радіомовленні.