— Знаючи тебе, думаю, ти визначилася з подальшим напрямком досліджень.
— Не тільки. Дещо я все ж таки знайшла, коли препарувала труп, — жінка пильно подивилася на Йорґена.
— Продовжуй.
— Це схоже на вірус, який викликав мутації в організмі. Або, можливо, він вбудувався в острівцеву частину мозку, яка відповідає за відчуття. Зараз це тільки припущення, ми досліджували лише цю частину, бо після експерименту мозок, як би сказати це пом’якше… Трохи пошкоджений.
— І ти маєш ідеї, як це перевірити? — Йорґен розумів, до чого веде колега, але висловити вголос йому було не до снаги.
— Так, якщо ти дозволиш. Вівісекція.
Науковець вагався недовго.
— Роби все, що вважаєш за потрібне, — голос його трохи підвів. — Доповідай мені одразу, коли щось виявиш?
— Ти справді хочеш, щоб я розповідала тобі подробиці? — руда подивилася на нього з викликом. — Товстошкірість — не твоє. Займайся Машиною, а людей залиш на мене.
— Я наполягаю.
— Добре. Коли буде, що показати, я тебе запрошу, — ледь скривившись, погодилась Орла. — Головне, щоб було на кому. До речі, якраз про це, — додала вона, побачивши, що Йорґен хоче якнайскоріше покинути її володіння. — З’явилась ще одна проблема: не для всіх дослідів ми можемо залучати добровольців. Їх і так стає все менше.
— Навіть із підвищеною оплатою? — Йорґен наткнувся на такий погляд, що згадав, як його відчитував викладач у шкільні роки.
— Гадаєш, я б зверталася до тебе з такими дрібницями? Біс із тими добровольцями. Мені потрібні люди, які не втечуть після кількох невдалих експериментів. І системне рішення — де їх брати. Тільки на немовлятах не пропонуй попрацювати. Це жодним чином не допоможе.
— Стівен пропонує використовувати злочинців. Тільки поки що безпекові служби не працюють як слід.
— Злочинців, — пирснула Орла. — Вони ж їх не наловляться. Нехай він придумає щось стабільніше. Бо в таких умовах ми топчемося на місці.
— Не переживай, він фантазер, — Йорґен видавив свою фірмову посмішку, якою заспокоював інвесторів. — Займайся дослідженнями, про інше ми подбаємо.
— Тоді не вештайся в мене під ногами, — Орла помахала рукою, ніби проганяла муху, сигналізуючи таким чином, що розмова закінчена.
Йорґен хотів було поставити ще запитання, та зупинив себе і не попрощавшись пішов геть.
— Ти б за таке не взявся, — почув він у спину. — Але, повір, тебе ненавидять більше, ніж мене.
Не відповівши, Йорґен вийшов.
Цикл 213
Марк
З циклами вираховувати реальні календарні дати було не зручно. Тим більше навіть урядовці не дійшли згоди, з чого їх починати: з реального 1 липня чи циклічного. А оскільки на життя це не впливало, періодично влаштовували тематичні цикли. Єдине, що рахували з першого циклу, — це вік. Кожні 52 цикли до паспортного (доциклічного) віку людини додавали ще один рік.
У поліцейському відділку за такими речами стежили, бо до повнолітніх та дітей застосовували різні покарання. Вилучати дітей із циклів не дозволялось. За відсутності інших варіантів або загрози іншим людям обмежувались ліквідацією. А в особливо тяжких випадках санкції накладали на їхніх батьків, які так само, як і до циклічності, мали відповідати за своїх нащадків.
Можливо, з цих причин, а можливо й ні, але якось історично склалося, що раз на циклічний рік — 52 цикли — поліцейські влаштовували загальний день народження. Психологи з Комісії вважали, що це чудова ідея для тімбілдінгу, і заохочували поліцейських до неформального спілкування. Пеппер такі штуки не полюбляв, але заради колективу завжди долучався навіть до їх організації.
Марк теж не був прихильником цих корпоративів. Із шефом він і так спілкувався неформально. Їх із легкістю можна було назвати якщо не друзями, то напарниками, незважаючи на те, що Пеппер був керівником. З іншими колегами в нього теж були приятельські стосунки. Коли ти майже живеш на роботі, це стається само собою. Здається, якраз після схожого корпоративу в Марка і закрутилося з Руді. Бували й інші швидкоплинні романи, але саме з Руді це переросло в дещо постійне. Марк умовляв себе, що це різновид дружби.
Цього року святкувати вирішили не традиційно в «Метелику», а в більш пристойному місці: концерт-холі в центрі міста. На офіційну частину навіть завітало керівництво з Комісії. Без вручення іменних подяк, подарунків та тисяч фото вона пройшла дуже швидко, і всі порозбігалися групками їсти, напиватися та, за бажанням, потанцювати чи усамітнитися в готелі, частиною якого концерт-хол і був.