Рамон наповнив чарки всім за столом.
— За те, щоб засранці оминали наше життя, — сказав він тост, а після того, як випили, запитав у Марка: — А яка в тебе історія?
— Занадто нудна, — зізнався той. — У мене була відпустка на службі, тому я й до петлі не надто орієнтувався в датах. Просто насолоджувався відпочинком. Трохи збентежило, що на телефоні стояв будильник, який я відключав, але я списав це на свою забудькуватість. А от через те, що кудись усі мої збереження гри поділися, я дуже лаявся.
— Цікаво, як Пеппер зустрів циклічність, — замислився Рамон.
— Деталей не знаю, але він був одним із перших, хто надирав зади поганим хлопцям і допомагав повернутися до стабільності, — Марк відчував, що його тягне на балаканину і не тільки. Він поклав руку Руді на голе коліно та провів трохи вище, до краю спідниці. Схоже, їй справді доведеться везти його додому.
Цикл 50
Марк
Попервах оперативна робота нагадувала Марку сафарі: їздиш у багажнику пікапа та відстрілюєш натовпи агресивних людей. Майже зомбі-апокаліпсис.
Це було схоже на місії із зачистки територій, де під роздачу потрапляли не тільки військові, але й цивільні. На початку циклічності це були масштабні операції із залученням авіації та бомбардуванням цілих районів. Нова поліція стояла по периметру такої «зони відчуження» і не давала нікому звідти вибратись. Абсолютно нікому. Це породжувало страх та розрізненість. Навіть розуміючи, що наступного циклу все стане, як було, ніхто не хотів умирати, ще й досить неприємною смертю.
Тільки раз Марка залучили до такої місії, щоправда, у набагато менших масштабах, але йому вистачило. Він особисто не стояв біля кулемета, який косив усе, що втрапляло в поле зору оператора, та все одно почувався безпосереднім учасником. Він умів убивати, добре вмів, та тільки тоді, коли мав супротивника, адекватного йому по силі. Спускати курок перед беззбройним опонентом йому було важко. Його не навчила навіть ситуація, де він сам трохи не загинув. Ворожий солдат уже впав на підлогу, автомат лежав за кілька кроків від нього. Він благав помилувати його, просився в полон. А коли Марк ледь відвів дуло вбік, кинувся на нього з ножем. Вогнепальна зброя та реакція Марка виявилася швидшою. Відтоді він не відводив зброю від ворога, проте все одно вагання на кілька митей залишилося.
Пеппер рідко брав участь у зачистках. Зазвичай на такі операції відправляли «новеньких та молоденьких», як любив жартувати шеф. Нічого важкого, нічого цікавого. Траплялося, що оперативників стягували з машини, кидали гранати, та це були радше винятки. Марку пощастило, він у ці винятки не потрапив. Проте дивного досвіду вистачало. Наприклад, зникнення цілих фур трупів.
Віднедавна до постійних організацій, які забезпечували стабілізацію життя суспільства, додалася санітарна служба. Вона складалась з людей, які не гребували роботою з трупами та погодилися працювати без визначеного місця та графіка роботи. Спека робила свою справу, і сморід від розкладання тіл виявився однією з проблем, наступною після вбивств. Тож Комісія організувала транспорт — буси-рефрижератори та великі фури, у які складали трупи, відвозили за межі міста та кидали разом із машинами, не розвантажуючи їх.
Пеппер якось розговорився з санітарами, які розповіли про дивні зникнення. Автомобілі ставили в одному місці, де можна було гарантувати безпеку працівникам. І коли привозили нові «партії», стали помічати, що машин поменшало. Авжеж, ніхто не пам’ятав точну кількість і не дуже звертав на це увагу, але коли орієнтуєшся на бус для перевезення замороженої риби, а його немає — виникають підозри.
— Проблема не в тому, що зникають трупи. Їм-то вже байдуже, — пояснював Пеппер Марку. — Але це накладає тінь на безпеку. Ми все ще не контролюємо місто і не можемо обіцяти мешканцям безпеки.
— Може, якісь сатаністи активізувалися? — припустив Марк. Він часто дивився на речі зовсім з іншого боку, ніж шеф. Гарячих суперечок із цього приводу не було, але Пепперу, схоже, подобалося, що хтось із ним постійно не погоджується. Через це і, може, через дисципліну Марка, вони часто рушали на завдання разом, і між ними швидко виникли довірливі стосунки.
Щодо зникнення машин вирішили не гадати, та й ресурсів для відстежування вистачало. Угадати час та поставити маячки на весь транспорт — от і вся справа. І «викрадення» не змусило себе довго чекати. Одна з машин почала рух до центру міста.