Марк із Пеппером опинилися перед вишуканим рестораном молекулярної кухні. Бус із маячком стояв у провулку поряд зі службовим входом.
— Може, вони все ж таки сатаністи? — скривився Марк.
— А ти оптиміст, я бачу, — хмикнув Пеппер.
— Сподіваюся, ти не хочеш спочатку в них щось замовити?
— Якраз із цього і планував почати.
Марк зітхнув та поспішив за шефом, який бадьоро крокував усередину закладу.
В основній залі, незважаючи на ранковий час, уже сиділо кілька пар. Ресторани досить швидко відновили свою роботу, щойно вдалося стабілізувати суспільство. Хоча продукти в супермаркетах стали безкоштовними і тепер легко можна було дістати їжу, ресторанні страви почали цінувати ще більше. Люди з легкістю прощалися з грошима, щоб скуштувати нові наїдки та делікатеси — одні з небагатьох речей, які врізноманітнювали циклічне життя.
— Панове, — звернулася до них хостес у класичній чорній сукні з бежевими вставками по боках, які ще більше підкреслювали вигини фігури. — Столик на двох?
— Узагалі-то, — стишив голос Пеппер, — ми за особливими делікатесами.
На думку Марка, шеф діяв занадто в лоба. В обличчя поліцейських усе місто не знало, але нащо ризикувати. Та попередній план вони не розробляли, тож залишалося довіритися досвідченому колезі.
— Перепрошую? — на обличчі хостес з’явилося легке здивування.
— У вас же є VIP-зали, — продовжував Пеппер.
— А ви записані?
— Ще ні. Не знав про попередній запис. Ви працюєте по депозиту за стіл?
— Так.
— То можна нас записати, щоб ми ввійшли зараз? З додатковою оплатою за терміновість, — улесливо промовив Пеппер.
— Боюся, ніяк, — відмовила хостес. — Особливе меню ще не готове. Але, враховуючи прохання про терміновість, можу знайти вам два місця на сьогоднішній вечір.
— Це буде пречудово, — розплився в усмішці шеф. — Озвучте суму та куди перевести.
На вулиці, коли вони сіли в машину, Марк кинувся на шефа з розпитуваннями.
— Чому одразу не накрити їх?
— Терпіння, мій юний друже, — закурив Пеппер. — На вечір зберемо людей та дізнаємося масштаби цієї кухні. Ніколи не знаєш, які обличчя побачиш у незнайомому болоті.
— Дивна метафора.
— Ну вибачте, я не поет.
Увечері, трохи причепурившись, оперативники знову ввійшли в заклад. Цього разу хостес зустріла їх як давніх знайомих.
— Доброго вечора. Прошу за мною, — вона провела чоловіків крізь коридор з окремими кімнатами. Перевіривши гостей на наявність зброї, камер чи небезпечних предметів, забрала їхні телефони та відчинила двері банкетної зали. — Смачного.
Велика зала з приглушеним світлом була розділена на кілька тематичних секторів із підсвіченими столами. На деяких стояли приготовані страви, на інших — кухарі готували прямо перед глядачами, влаштовуючи справжнє шоу з вогнем та дивами жонглювання.
Марк не одразу зрозумів, що тут не так, а коли розгледів — його ледь не знудило.
— Візьми себе в руки, — помітив його стан Пеппер та стиснув Марка за плече.
На одному зі столів лежала дівчина. Визначити вік було важко, але зовсім молода. По ледь сформованих грудях та першому пубертатному волоссю Марку здалося, що їй близько тринадцяти. І тут вона лежала точно не з власної волі. Найгірше — вона досі дихала, була живою. Тільки чимось накачана, бо коли від неї відрізали шматки плоті — вона не реагувала. М’ясо кухар кидав на поверхню для смаження, додавав соус, готував і одразу передавав порцію гостям.
— Рано, — втримав Марка Пеппер, коли він рушив до дівчини. Але з хватки шефа Марк зрозумів, що той ледь себе стримує.
Біля іншого столу готували суші. Шеф-кухар відрізав шматочки від такого ж нерухомого живого хлопця-підлітка, ніби якогось тунця, та оформлював як сашимі чи суші. Марк зупинив погляд на жінці з довгими яскраво-червоними нігтями, яка спритно і зі знанням справи хапала шматки м’яса паличками для їжі, змочувала в соєвому соусі та кидала до рота, і робила це так невимушено, розмовляючи з подругою, немов відвідувала звичайну вечірку.
— Бачиш того товстуна з шампанським? — відірвав його від споглядання Пеппер. — Представник Південного району в Комісії. А біля бару, у зеленій сукні — начальниця регіонального управління банку.
— Якось необачно вони розважаються.
— А що їм буде? — Пеппер обережно розглядався навколо. — Без публічного викриття та суспільного обурення — вони в безпеці, — зітхнув він і додав: — Циклічність гарно показала, що де гниє.