ООН у співпраці з урядами та найпередовішими технологічними компаніями робить усе можливе, щоб стабілізувати суспільне життя. Ми закликаємо всіх людей зберігати спокій, дотримуватися законодавства та принципів людяності: прав людини, поваги до честі й гідності кожного та до приватної власності…
Попри сонячний день, у кімнаті панувала темрява, розбавлена штучним сяйвом проєктора. Кондиціонер працював на повну, не залишаючи спеці ні шансу. Квітам такий стан речей був не надто до вподоби, але власниця не зважала на такі дрібниці. Дівчина дивилася заяву генсека, лежачи на великому ліжку з зім’ятим простирадлом. Ледь тремтячими руками вона забрала з обличчя сплутане від лежання довге біляве волосся. Штучний холод не допомагав, на блідій гладкій шкірі виступали краплі поту. Хворобливий стан дівчини мав протиприродний вигляд і зовсім не пасував її зовнішності: суворий погляд, гострі риси обличчя, струнка спортивна статура.
— Лайно! — цей вигук стосувався і виступу, але більше її самопочуття.
— Щось трапилося? — до кімнати зазирнула молода азійка — повна протилежність дівчини, що лежала: мініатюрна, з коротким темним волоссям, злегка засмаглою шкірою. — Боже мій, Елізо, я зараз принесу…
— До сраки пігулки, — відрізала дівчина, схопила з полиці шприц-ампулу і з зусиллям притиснула до руки. Знеболювальне спрацювало швидко, хоч і недостатньо ефективно. Біль не пішов, але зараз його хоча б можна було терпіти. — Тепер не варто хвилюватися, що найближчим часом я дам дуба, — гірко всміхнулась Еліза. — Ти дивилася? — вона поглядом указала на проєкцію екрана, звідки все ще виправдовувалася посадовиця.
— Так. Така тупість. Це як із панікою — вона починається зі слів «не панікуйте», — дівчина присіла на ліжко поряд з Елізою, яка відразу до неї притулилася. — А взагалі дивно, що ООН зробила заяву. Ніби вона якимось боком причетна.
— Ну, про це знаємо ми. Сумніваюся, що хтось з інвесторів захоче світитися, ще й у такому ключі. Хай цим займаються спеціально навчені люди.
На мить повисла пауза, ніби дівчата обробляли всю наявну інформацію в намаганнях уявити, що тепер станеться зі світом.
Тим часом генсек із екрана продовжувала:
Наразі розглядаються пропозиції щодо стабілізації суспільних відносин. Поки не розроблені механізми для збереження даних, здійснення грошових транзакцій та для забезпечення безпеки, просимо втриматися від нерозважливих учинків та дій, які б могли призвести до незворотних наслідків…
— Які перестали бути незворотними, — хмикнула Алекс. — Треба вигадати, де перечекати.
— Головне, щоб там були знеболювальні. І якомога сильніші, — Еліза прилягла на коліна до співрозмовниці. — Знаєш, Алекс, я гадала, що злитимуся… Але… Не знаю. Ніби якесь садистське задоволення.
— Тобі просто стало трохи легше, — Алекс прочитала назву на ампулі: «гідроморфон». — Гадаю, за деякий час буде такий безлад, що апокаліпсис виявиться непоганим рішенням.
— Пф, — фиркнула Еліза, — апокаліпсис, кажеш…
Ближче до вечора, коли спека ледь-ледь, але все ж таки почала спадати, на вулиці стали збиратися люди.
Еліза й Алекс валялися в піжамах на підлозі вітальні та читали пости в соцмережах під акомпанемент телевізора із заявою генсека.
— Це капець, — захихотіла Еліза. — Цим людям уже сказали що й до чого, а вони все одно вигадують свої варіанти. Заціни: «Уряди нам брешуть! Це експеримент або відмазки, щоб встановити додаткові обмеження…».
— Або прибульці, або рептилоїди, — підхопила Алекс. — Я навіть не здивована.
— Якби мені не було так хріново й так спекотно, я б вигадала якісь збочення, щоб перевірити, чи нас не обманюють.
— Наприклад? Ти ж до наступної петлі нічого не дізнаєшся.
— Ну, за кілька разів уже можна було зрозуміти, що ми справді в тижні бабака. То чому б не скористатися цим? Залізти на якусь скелю без страховки чи розмалювати картини в музеї.
— Мда, такі собі збочення. Я очікувала від тебе більшого. Все одно, добре, що ти ледача срака, — з полегшенням зітхнула Алекс.
— Почекай, мені просто потрібен чарівний пендель, — заперечила Еліза, витягнувшись на килимі.
І ніби на замовлення, віконне скло розлетілось на друзки й крізь нього влетіла пляшка з-під якогось алкоголю, повторивши долю вікна. Умить дві дівчини скочили й поспішили до виходу з будинку. На вулиці збирався натовп і нищив усе, що ставало йому на шляху.