Дівчина не відповіла. Вона тримала сигарету, радше, щоб зайняти чимось руки, і майже не робила затяжок. Стоячи посеред коридору, вона очікувала наступних запитань.
— Ви розглядали варіанти роботи, до якої могли б долучитися? — поставив чергове запитання Рамон.
— А що, — дівчина випустила дим у їхній бік, — ваш напарник німий і тільки спостерігає?
— Ні і так. Поки, — виділяючи кожне слово, відповів Марк і відчув, як тіло за інерцією стає в бойову стійку. Маленька тендітна дівчина однією фразою змусила його перейти в стан готовності. З рефлексами не посперечаєшся. Марк легко міг уявити, як вона стрибає на нього й протикає викруткою шию. Йому неодноразово доводилося бачити такий розфокусований погляд і те, що насправді за ним стоїть: концентрація, спроба контролювати все навколо, очікування помилки опонента. Дівчина пильнувала, і в її присутності теж не варто втрачати пильність.
— Окей, — вона кинула недопалок у їхній бік, і він приземлився якраз перед ногою Марка. — Я ще в роздумах. Хочу добре все обміркувати.
На вулиці оперативникам удалося трохи розслабитися.
— Не знаю чому, але що адекватніше вони поводяться, то страшніше, — зізнався Рамон. — Ця якась узагалі стрьомна. Думав, зараз кинеться на нас. За що її, до речі?
— Обирала сім’ю з гарненьким будиночком, вирізала всіх або тримала під замком і катувала, — розповів Марк. — Жила там до кінця циклу, а потім поверталася і починала все заново. Сімей із шість постраждало, здається. І це тільки ті, які повідомили. Робила все в масці, тому жертви не могли її впізнати. Шукали зачіпки темпускопом. І знаєш, чим вона себе видала? — Він поглянув на зацікавленого Рамона. — Вона приїздила в ці будинки автобусом. Одним маршрутом.
— Ніби цих маршрутів багато, — ледь не закотив очі Рамон.
— От-от. Звідси дійшли думки, що вона не вміла водити машину, і це наштовхнуло на вік. А далі — передивилися камери спостереження, простежили маршрут і доволі швидко на неї вийшли. Ще й зловили «на гарячому».
— І все ж таки мені її шкода. Ніби непогана дівчина, — зітхнув Рамон.
— Сподіваюся, їй удасться виправитися, — погодився Марк.
Вони поверталися до відділку машиною. Дорогою Рамон увімкнув радіо, де якраз передавали останні новини.
Радіо: Черговий теракт відбувся на заводі з виготовлення графену. Цього разу використали бомби невідомого походження. Наразі про кількість жертв не повідомляється, оскільки підприємство не працювало на повну потужність. Графен досі використовують для урядових потреб. Його призначення належить до секретної інформації, проте є припущення, що він необхідний для підтримання петлі часу. Останнім часом кількість атак на промислові комплекси, які працюють на урядові потреби, знизилася. За останні три місяці ця — наймасштабніша. Відповідальність за удар, як і за попередні напади, взяла на себе терористична організація Корсаки. Комісія вже надала коментарі з цього приводу: Машині часу нічого не загрожує, такі агресивні дії шкодять лише законослухняним громадянам.
— Бідні люди, — прокоментував Марк.
— Та то фігня, — не погодився Рамон. — Наступного циклу всі живі та здорові будуть, ще й компенсацію отримають. Мене більше їхні атаки на мнемосферу хвилюють.
— А що, знову якась була? Ніби з минулоцикловою розібралися.
— Ти так кажеш, ніби на свій рахунок і не заглядаєш, — похитав головою Рамон. — На самому початку циклу знову спробували обвалити банківські системи. Хоча чому спробували. Щось у них вийшло. Я от через їхню атаку залишився якраз без минулоциклових бонусів.
— Триндець, — здивувався Марк. — Я гадав, що рахунки поліції захищають передусім. У мене все на місці.
— Ну, ми всі пам’ятаємо, що ти в нас щасливчик, — гмикнув Рамон та одразу пояснив: — Тільки це не робочий рахунок був, напівлегальний… Я вирішив трохи підробітками зайнятися.
— А що за… — Марк наштовхнувся на незадоволений погляд зашарілого колеги. — О-о…
— Не знаю, як тобі вдається жити на цю зарплату. Хоча, може, то я надто швидко все витрачаю.
— Я не розумію, на що, — зізнався Марк.
— Та я, коли вдається, літаю до батьків.
— На інший континент? От ти скажений! — Марк знав про стимул Рамона вступити в ряди поліції, але щоб настільки.
— Ми намагаємося надолужити згаяний час, — Рамона понесло на відвертості. — Це мене стримує і стимулює. Сподіваюся, петля колись розірветься, і я зможу повернутися до них назовсім, — він зробив паузу та продовжив із сумом: — Ти не уявляєш, що таке засинати у своїй кімнаті, серед турботи й любові, а прокидатися в якомусь гадюшнику. Добре хоч не обриганим та обісцяним, але… Вибач за ниття.