Пропозиція звучала заманливо, але Марк не хотів її приймати. Деякі речі не змінилися й у циклічності, як то проведення Різдва в сімейному колі або разом із коханими. Перспектива залишитися самому чоловіка не вабила, але й проводити свята з Руді він вважав лицемірним. Та ще й, знаючи себе, Марк би впав у святкову хандру та ностальгію: після значної порції алкоголю почав би згадувати старі добрі часи з Лорою і скаржитися на життя. Нічого із цього перед Руді він робити не хотів, тому завовтузився на стільці в пошуках причин для відмови.
— Не кажи гоп, доки не перескочиш, — якраз вчасно прийшов йому на допомогу Пеппер. — Поїхали! — кинув він Марку й жестом показав іти за ним.
Уже на вулиці молодший поліцейський поцікавився:
— Щось термінове?
— Та нє, — відмахнувся шеф. — Подумав, що треба тебе рятувати. Провідаємо санітарів.
— Я навіть здогадуюсь, яку саме з них, — підморгнув молодший колега.
Марк знав Мілу як одну з найщасливіших жінок, незважаючи на її роботу — перевізниця санітарної служби, а в народі — збирачка трупів. Служба займалася самогубцями, яких намагались прибирати до того, як вони починали смердіти та заважати іншим мешканцям (часто навіть у процесі їхніх самогубств), а також жертвами злочинів. Тож не дивно, що поліції доводилося постійно з ними співпрацювати.
Сама Міла, невисока, пухкенька завжди усміхнена жінка, давно перестала зважати на своїх підопічних і була цілком задоволена новим стабільним життям. Вона кілька разів убивала свого чоловіка, вже колишнього, відвідувала оргії, розбивалася на машині… Коротко кажучи, отримувала задоволення всіма можливими способами. А ще, схоже, окрім робочих стосунків, було щось між нею і Пеппером. Марк не допитувався, а шеф не розповідав. У всіх були історії, про які мовчали. Особливо в період хаосу.
Вони приїхали наприкінці зміни, ще й посеред тижня, тож не застали санітарів за своєю основною роботою на службі. Щопонеділка рефрижераторний склад був схожий на жвавий логістичний центр, до якого щохвилини привозять усе нові й нові «вантажі». Колись, на початку циклічності, було багато охочих померти без болю. Таких людей збирали першого дня циклу у шкільні автобуси й теж привозили сюди. Один із корпусів виділили спеціально під них: розставляли стільці, підвищували температуру, а коли збиралася вся партія — робили уколи з сироваткою для евтаназії та вмикали охолодження. Люди безболісно засинали мертвим сном, щоб прокинутися в новому циклі й, за бажанням, знову повторити процес.
Смерть була в кожному послужному списку: у когось із цікавості, у когось випадково. Здебільшого внаслідок убивства. І ніяких янголів із дияволами та Святого Петра коло воріт не було. Дехто розповідав про ейфорію, яка ніби тягнулася днями, до кінця циклу, але Марк ніколи такого не відчував, як і більшість тих, хто пережив смерть. Тому врешті-решт самогубців ставало все менше, і тепер на них вистачало ранкових понеділкових експресів.
— Ти ба які люди! — Міла підійшла до поліцейських, поки її напарник витягав труп із машини.
— Привіт, красуне, — Пеппер обійняв жінку. — Давно ми до вас не навідувалися.
— Та дякувати Богу! — гигикнула Міла. — Бо ви до нас тільки по погані новини. Або з… Що зара’?
— А привітати зі святом. Не очікувала?
— Святий Клаус! Вибачай, не впізнала, — жінка театрально сплеснула натрудженими руками. До циклічності Міла працювала на фермі — ця робота тепер виявилась непотрібною. — Ох, чорт! — похопилася жінка, помітивши рухи колег. — Там уже збираються підрахуї. Побіжу. А ти дочекайся мене, Еркюльчику, — щипнула вона Пеппера за ледь випнутий живіт та поспішила в напрямку інших санітарів.
— Еркюльчику? — ледь стримався Марк, щоб не пирхнути.
— Давно на позачергові патрулювання не ходив? — Пеппер терпіти не міг своє ім’я й намагався без потреби його не озвучувати та забороняв себе так називати. Але, схоже, хтось мав преференції. Цього шеф не прокоментував. — Ходімо теж статистику послухаємо, — кивнув він Марку й попрямував на місце збору.
— …можна було зробити коротші зміни, — вони підійшли якраз на кінець фрази, після якої висока спортивна дівчина затягнулася цигаркою, і це був точно не тютюн. Зазвичай на роботі намагалися не вживати специфічних речовин, але це було радше правилом гарного тону. Майже всі закони та правила перейшли в категорію моралі, бо механізми впливу зникли разом із минулим світоустроєм.
— А в усіх клієнтів поменшало? — що самогубців, що інших померлих у службі називали виключно клієнтами. — Бо з такими темпами, я відчуваю, будуть скорочення, — обізвалася кучерява білявка. Точніше кучерява і білява вона сьогодні. Міла розповідала, що завжди дивувалася її здатності на початку кожного циклу робити нову зачіску. Напевно свій понеділок вона зустріла в салоні.