— Якщо я виказуватиму забагато емоцій, це погано вплине на загальну атмосферу. Стільки часу витрачено на облаштування цього місця та підбір людей! Добре, що це не ключовий технік, бо не уникли б лиха.
— Так, я чула, що ледь не прибиральник.
— Чергове підтвердження того, що якщо хочеш, щоб щось було зроблено добре, — зроби це сам, — похитав головою Йорґен. — Ще й плітки пішли. Бертольд мав краще приховати сліди.
— Які плітки? — не зрозуміла Орла.
— Що я помер. Для такого випадку в нас напрацьовані алгоритми.
— Навіть на випадок, коли тебе вбивають на очах у всіх під час обходу? Ти забагато хочеш.
— Можливо. Але я точно не хочу паніки або думок про безкарність, — Йорґен лютував, але тримав себе в руках. Щоб відволіктися, він зв’язався із сектором забезпечення. — Принесіть мені в кабінет каву та пару сендвічів із лососем, — він подивився на Орлу. — Щось будеш?
— Тільки каву.
— Дві чорні кави, будь ласка, — наказав він та відключив зв’язок. — Тепер сидіти розбирати, що було в минулому циклі, наздоганяти графік…
— І що зробиш із порушником? — в очікуванні відповіді Орла втупилась поглядом у Йорґена.
Йорґен підняв брову. Тепер він зрозумів, чому Орла з’явилася в його кабінеті одразу після перезапуску петлі.
— Маєш якісь ідеї?
— Якщо він нам більше не потрібен, можу запропонувати дещо цікаве, — ніякої кровожерливості в її голосі не було.
— Використовувати його як піддослідного?
— Більш-менш. Якщо все вдасться, досить буде і одного разу.
— Якісь порухи з блокування мозкових центрів? — Йорґен аж подався вперед до жінки.
— З побічного від нього дослідження. Кортикальна депривація. Є варіант побороти вплив циклічності. Теоретично. Але необхідно протримати піддослідного в цьому стані достатньо довго. З живим мозком. Фізичний вплив є каталізатором для психологічних змін.
— Зміни можливо закріпити протягом одного циклу? І коли треба розпочати?
— Що раніше, то краще, — резюмувала Орла.
— Добре. Хоч хтось мене радує останнім часом, — вичавив із себе втомлену усмішку Йорґен. — Я попереджу Бертольда. Після допиту відправимо його тобі.
До кабінету внесли каву та сендвічі. Зазвичай під час такого сніданку Йорґен переглядав світові новини, та зараз це було б неввічливо. До того ж Орла не поспішала йти.
— Щось трапилося, поки я був «відсутній»? — спитав Йорґен, помітивши, що Орла хоче щось сказати.
— Стівен знову привозив Марію. Ми провели чергові тести та… Коротше, нічого нового. Знову підтвердили, що пухлина занадто прогресувала для втручання.
— Ти йому сказала?
— Не збиралася, — вона зробила паузу. Йорґен помітив, як напружилися в неї жовна. — Він непомітно зайшов, коли ми спілкувалися з колегами…
— І як він відреагував?
— Ніяк. Попросив пояснити та дати прогнози досліджень. Таїтися вже не було сенсу.
— Це дуже погано, Орло, — Йорґен уже не мав сил переживати і за це.
— Я знаю. Тому одразу тобі й розповіла. Не так уже я тебе радую, — гірко всміхнулася вона кутиками губ.
Так і не доторкнувшись до кави, Орла пішла з кабінету.
Нарешті в тиші на самоті можна було скласти докупи всі думки.
— Тільки б ти не наробив дурниць, друже, — промовив сам до себе Йорґен.
Цикл 151
Еліза
Коли Еліза відчинила двері, то побачила того, кого найменше очікувала, — Стівена. Дядька Стівена, якого вона знала все своє життя і який возив її на горгошах, вітав із кожним днем народження, а одного разу ледь не подарував поні.
— Вибач, що без запрошення, — почав він зі своєю фірмовою посмішкою, з якою міг продати що завгодно.
Еліза навіть не встигла отямитись, а він уже сидів на її кухні з горнятком кави, яку вона сама йому й приготувала.
— Я вже й забув, як у тебе тут затишно, — Стівен оглянув кімнату та з насолодою відпив своє еспресо. — Як ти?
— Паршиво, як і завжди, — дівчина нарешті оговталася від несподіванки та ввімкнула підозрілість. — Ти ж не про моє здоров’я приїхав спитати.
— Добре, можемо і без смол-ток, — Стівен одразу посерйознішав. Цей погляд Еліза теж упізнавала: зараз хтось огребе. Режим дядька вимкнувся, і на зміну прийшов пан Доу. — Ти розумієш, у яку сраку лізеш?
— Ти про що?
— Вбити Йорґена, що ж іще, — гість відставив каву та жестом указав господині дому сісти навпроти. — Серйозно, як це мало допомогти? — Стівен був упевнений, що це справа рук Елізи. — Його ж допитували. Сироватки правди й інші неприємні штуки. То нащо?
— І він указав на мене? — Еліза намагалася зрозуміти, як таке відбулось.