— І тобі доброго дня, — спокійно відповів Бен.
— Доброго дня? Бляха, ти серйозно?
— Іноді ти занадто емоційна, — Бен склав пальці будиночком та серйозно подивився на Елізу. — Гадаєш, ми би зробили таку херню?
— От і я про це…
— Наша людина все ще не розкрита, — повідомив священник. — Йому вдалося завербувати когось із персоналу та підбурити до вбивства голови Острова.
— І як він цим скористався? — Еліза заспокоювалася. Тепер вона впізнавала Бена, який полюбляв напустити туману.
— А ти уяви, який лемент та розгардіяш у них панував через убивство такого великого пана. Навіть у такій регламентованій з приводу кожного пуку бульбашці. Поки вся служба охорони розбиралася з порушником, удалось дізнатися дещо корисне. Через те що Машина не змінюється, у самому кінці циклу змінюють коди безпеки, щоб на початку циклу ніхто не міг ними скористатися в разі надзвичайної ситуації. І вгадай, як вони їх запам’ятовують?
— Якийсь алгоритм? — припустила Еліза.
— А-а, — просигналізував Бен, що вона не вгадала. — Вони користуються савантом. А ще цікавіше, що він не на Острові, а на материку.
Частина друга. Розслідування
Цикл 220
Марк
До Пеппера мали приїхати доньки, тож він узяв на цей тиждень відпустку та залишив Марка за головного. Молодший оперативник не дуже полюбляв такі цикли, бо зазвичай траплялось якесь непередбачуване лайно і доводилося гарувати, як на плантації. Цей цикл не став винятком. У когось народилася «геніальна» ідея реконструювати вікінгів і зробити це посеред міста. Одягнувшись із історичною достовірністю та озброївшись експонатами з місцевого музею, ціла ватага тероризувала мешканців міста: вбивали, ґвалтували, розкрадали з криками «Бий християн» та «За Всеотця нашого, Одіна». Окрім того, що довелося рятувати громадян, треба було ще й знайти всіх цих косплеєрів. На це пішло кілька днів, бо вони, як справжні вікінги, накочували набігами та швидко залишали «спустошені землі».
Та все рано чи пізно закінчується, навіть такі довгі, за відчуттями, тижні. Щоб розслабитися та перезавантажитися перед новим, але не дуже, понеділком, Марк витягнув Рамона випити. Зрадивши «Метелику», вони засіли в мексиканському барі, який зустрів їх яскравим оформленням та веселим гомоном численних, а головне незнайомих відвідувачів.
— Тебе ще не нудить від «стабільності»? — запитав молодший колега, показуючи лапки пальцями.
— Що ти маєш на увазі? — сьогодні замість пива Марк віддав перевагу віскі.
— Усе. Ця бісова спека, нікчемна робота, місто… Нічого не змінюється.
— Ми змінюємося.
— Дідька лисого. Це так ти себе втішаєш?
Марк дивився на Рамона в очікуванні пояснень.
— Добре. Давай так: куди ми йдемо?
— У прекрасне світле майбутнє? — з іронією припустив Марк.
— Як із тобою важко, — Рамон осушив чергову чарку текіли. — Я про те, що користі від нас нуль. Навіть якщо ми всією службою перестанемо працювати, світ від цього не перевернеться.
— Ну, до циклічності все теж якось працювало.
— Не скажи. Тоді хоч щось мало значення, — Рамон налив собі ще. Він поринув у думки й наче відсторонився від усього.
— Що за святковий настрій? Тебе сьогодні дівчина кинула? — спробував пожартувати Марк.
— А ти щось у занадто доброму гуморі. Перепихнувся з Руді? — дратівливо вколов Рамон. Проте швидко схаменувся: — Вибач. Щось я справді скис.
— Чувак, що в біса з тобою коїться? — Марк непокоївся за свого друга. Зазвичай той був не те що душею компанії, але завжди усміхнений та розслаблений.
— Я сьогодні перевіряв домашніх арештантів і опинився якраз біля колишньої роботи. Та й потягнуло мене глянути, як там, — Рамон влив у себе чергову чарку. — Ти ж читав моє досьє? — Марк кивнув у відповідь. — То ти знаєш, що я не з емоційних. Ну, в сенсі всілякої жесті. У будинку для літніх бачиш багато неприємного. Наш ще й для малозабезпечених був. Можеш уявити цей контингент: лежачі, у яких підгузок раз на добу міняли; з деменцією, на яких забивали й не годували, поки не попросять… Коротше, той ще курорт. Але мені було пофіг, санітари там нормально заробляли. Ще й ліки тирив усілякі рецептурні.
— З ліками в тебе й у петлі любов була, — гмикнув Марк.
— Чувак, не сип мені сіль на рану. Я в зав’язці вже хрін знає скільки. Ну згадав минулі вподобання на якийсь час… А перед циклічністю всього лише трохи травки дмихнув. Хоча ранок після неї все одно не найбадьоріший. Гадаєш, мені цей жор подобається?
— Пиздець, щось я про це не подумав. Ти з відходняком, Руді з похміллям… Та-а, пощастило мені.