Він пив ранкову каву з Бертольдом у своєму кабінеті. Звітувати не було про що, тож розмова виходила за межі звичайного робочого обговорення.
— Теж звернув увагу, — підтвердив керівник служби охорони. — Хотілося б вірити, що Корсаки кинули свої спроби через їхню неефективність. А в ідеалі — розпалися.
— Не думаю. Гадаю, вони стали розумніші, — Йорґен поставив чашку та відсторонено дивився кудись удалечінь. — Що вони задумали?
— Все ж таки я схиляюся до думки, що вони звичайні фанатики. За весь цей час жодних вимог, окрім повернути майбутнє.
— Занадто організовані та невловимі, як для «звичайних фанатиків».
— Що більше з’являється технологій для пошуку людей, то більше й засобів їх оминути. Вони не вигадали нічого нового: використовують не пов’язаних між собою людей, VPN, даркнет… Навіть фотографії в соцмережах зі стеганографією. І раніше таких анонімусів важко було виявити, не те що зараз, — ніби виправдовувався начальник служби безпеки. — І, як справжні терористи, вони заявляють про себе та свої злочини. Анархістам це подобається. Та й не тільки їм. Інтернетом гуляє купа артів із цими лисичками — корсаками. Піаритися вони вміють.
Іноді, коли чуєш те, що вже знаєш, від іншої особи, вдається вловити деталі, яких сам до цього не помічав. Тому Йорґен не переривав Бертольда.
— Є ймовірність, що вони намагаються зламати мнемосферу, — продовжив начальник служби безпеки. — На банківські сервери вже кілька разів улаштовували атаки, але все обійшлося незначними збоями системи.
— Це не новина. З появою кредитів багато хто намагався збагатитися таким чином, — Йорґен сумнівався, що терористів цікавили гроші. Для операцій вони потребували ресурсів, яких за кредити не купиш.
— Може й так. Але служби безпеки засікли спробу під’єднатися до поліцейських баз. Гадаю, вони шукають шляхи доступу на Острів.
— Добре, що ми відрізані від світу.
— На жаль, практика доводить, що навіть в ідеальних системах можуть бути прогалини, — зауважив Бертольд, проте, зловивши погляд Йорґена, одразу виправився. — Але наша — виняток.
— У нашій ще й людський фактор є, — втомлено промовив науковець. Йому з самого початку не дуже подобалася ця ідея, бо з усіх людей на сто відсотків він звик сподіватися тільки на себе. Але це точно безпечніше, ніж зберігати такі дані на жорстких дисках Машини чи у мнемосфері. Особливо коли на неї здійснюють постійні атаки.
Цим людським фактором були саванти — трохи більше ніж сотня людей із надзвичайною пам’яттю, які могли й хотіли надати у використання своє особливе вміння. Зазвичай їхніми послугами користувалися для дублювання найважливішої інформації, зокрема й потрібної Острову.
Кожного циклу в неділю ввечері, як і всі свідомі та живі громадяни, саванти отримували коди доступу до Острова та Машини. З однією тільки відмінністю: їхні коди були набагато більші. Перші доводилося повідомляти одразу після перезавантаження циклу, бо початок понеділка — найнезахищеніший період, коли ще діють початкові коди та паролі, з якими ввійшли в циклічність. А от із Машиною було легше. Вона залишалася незмінною і коди були потрібні не з безпекових питань, а виключно персоналу для роботи.
— Мені все ще здається, що тримати саванта за межами Острова — погана ідея, — обережно зауважив Бертольд.
— Але мінімум один раз вона нас урятувала, — Йорґен досі пам’ятав відчуття леза на шиї. Він не розумів, як деякі люди спокійно переживають свої смерті, та при цьому не можуть стерпіти повернення на початок петлі. — А для дестабілізації Машини одного втручання достатньо.
— І ви так і не погоджуєтеся на мою пропозицію посилити його охорону?
— Він достатньо захищений. І я продовжую наполягати, що купа охоронців навколо навпаки призведуть до зайвої уваги.
— Пан Доу пропонує взяти його своїм асистентом. Це підвищить безпеку, як на мене.
— Справді? — Йорґену не подобалася ця ідея і те, що Стівен хоче отримати доступ до саванта. Хай як би він довіряв старому другу, все ж вважав за краще перестрахуватися. — Коли це він запропонував? І чому не обговорив це зі мною, — науковця збентежило таке спілкування за його спиною. У Бертольді він був упевнений. Майже. Як і в будь-якому співробітнику Острова. Тому деяких речей він не повідомляв навіть службі безпеки.
— Нещодавно. У розмові про Корсаків якось згадали про саванта, він і запропонував такий варіант для роздумів.
— Візьму до уваги. Та поки що це зайве.
Йорґен допив каву і встав з-за столу. Бертольд, зрозумівши натяк, зробив те саме і вийшов із кабінету.