Саєнко приїхав на Острів під виглядом піддослідного, підтримував цю легенду до кінця перебування й не називався справжнім іменем. Найважчим було не потрапити комусь знайомому на очі. І, наскільки знав Йорґен, про свій візит Дмитро теж нікому не розповідав, особливо Церкві.
Науковець попрямував до лабораторії, де працювала Орла.
— Як наші справи? — поцікавився він.
Жінка кивнула на екран із пацієнтами, обличчя яких ховалися під шоломами.
— Замало часу. Я не впевнена, що все пройде гладко. Є попередні короткотривалі реакції.
— А якщо збільшити навантаження та дозу стимулятора?
— Смерть. Перезавантаження. Марна робота, — відчеканила Орла. — За нашими тестами зараз має спрацювати. Як і завжди… Та якісь побічні реакції можливі, це попередня симуляція теж визначила.
Пацієнти на екранах не рухались. Якби не годинники в кутку екрана, могло здатися, що це зображення, а не відео в реальному часі. Показники мозку та систем життєзабезпечення теж демонстрували стабільність.
— Ти не говорила зі Стівеном? Він якийсь підозрілий, — Йорґен не мав більше з ким обговорити це питання. Навіть серед усіх ретельно відібраних працівників та гарних знайомих, які працювали на Острові, довіри заслуговувала тільки Орла.
— Так, після сексу вирішили побалакати під сигаретку, — фиркнула Орла. Вони зі Стівеном на дух не переносили одне одного. Підстав для такого ставлення Йорґен не знав, але враховуючи їхнє бентежне студентство та любов до походеньок, вони цілком могли бути ображеними колишніми. Дуже давніми колишніми та дуже ображеними.
— Треба придивитися до Бертольда.
— Давно. Це ж Стівен його рекомендував? Він, авжеж, молодець у своїй справі, але, — вона суворо подивилася на Йорґена, — зайвого йому точно знати не потрібно.
— Він і не знає. Поки він виконує мої накази — мене все влаштовує. Не так багато секретів у мене від Стівена.
— І це твоя помилка, — зітхнула Орла. — Але то ваші справи. Я можу тобі ще чимось допомогти?
— Зрозумів, — цю фразу Йорґен знав дуже добре. — Уже йду.
Цикл 223
Марк
День проходив напрочуд спокійно, і Марк мріяв, щоб так і продовжувалось. Після вчорашніх переслідувань чергових дітлахів, які загрались у козаків-розбійників (і звідки в них стільки енергії!), ноги все ще гули. І найприємнішим було закинути їх босими на стіл під холодний потік із кондиціонера. Та, як завжди, все обламалося.
— Погнали, — Пеппер, не зраджуючи своїй манері, влетів як торнадо. Складалося враження, що все обертається навколо нього. Він міг знайти роботу всім навіть найспокійнішого дня.
Варіантів ухилитися не було. Марк узувся і поплентався за шефом, усім своїм виглядом показуючи, як йому важко. Очікувано, це не працювало, але спробувати було варто.
— Я не бачив виклик. Ми куди? — поцікавився молодший оперативник.
— Знову прогуляємося до притулку. В мене з собою дещо особливе, — Пеппер кивнув на заднє сидіння. Там лежав знайомий усім оперативникам кейс.
— Опа! — здивувався Марк. — Темпускоп виділили?
— Так, — підтвердив шеф. — Допомагав колегам з іншого відділка, то позичили «погратися».
— Не забагато старань заради якогось будинку для літніх? — зауважив Марк. — Все ж таки ми не маємо жодних підстав вважати, що стався злочин.
— Перевіримо, — Пеппер вів машину до пункту призначення у своєму «фірмовому» стилі, не випускаючи сигарети з рота та періодично зачіпаючи припарковані автівки.
Вони вирішили почати з коридорів біля кімнат мешканців. Навіть коли персонал залишив їх, вони б мали виходити хоча б по їжу чи в туалет, а отже, хоч якось шуміти. Будь-який шум життєдіяльності був достатнім маркером для того, щоб зрозуміти, провели над людьми процедуру чи ні. Єдина складність полягала в тому, що процедуру могли зробити не всім одразу, а по черзі. Проте визначити цикл останньої процедури вони б усе одно змогли.
— Хоча я вважаю, що вивозили всіх одночасно, — впевнено заявив Пеппер. — Нікому не потрібні зайві свідки, хай якими б несповна розуму вони були.
Поліцейські розчохлили техніку. Марк не вперше бачив темпускоп, та зазвичай із ним працювали техніки. Цього разу вони все налагоджували самостійно. З кейса, завбільшки з валізу для ручної поклажі, вийняли триногу, встановили її на потрібне місце і вже на неї поставили сам пристрій: коробку, схожу на велику циліндричну колонку, тільки з сенсорним монітором та більшою кількістю кнопок.
— А якщо це урядовці, то що? — Марк дивився, як шеф «блукає» по налаштуваннях.