— Значить, треба шукати серед тих, хто може мати необхідні інструменти, — констатував шеф.
Після огляду квартири оперативники пішли до свідка. Сусід, молодий чоловік, у якому парадоксальним чином поєднувалися тату на всю довжину рук у стилі біомеханіки та класична сорочка, рукава якої через спеку були підкочені, чекав на них у своїй квартирі.
— Сподіваюся, наступного циклу йому стане краще, — сусід здавався збентеженим, та без жодного суму в голосі. — Дмитро намагався ніколи не завдавати незручностей. Не без інцидентів, ну, побутових, типу воду не вимкнути чи голосно музику слухати. Та то таке… — чоловік наткнувся на важкий погляд Пеппера. — Це ж самогубство?
— На самогубства нас не викликають, — відповів Марк замість шефа.
— Вбивство? — недовірливо скривився сусід. — Тоді потрібно переглянути записи з камер спостереження. Але хто? Ніби чужих цими днями не було. Та й шуму не чули. Хтось би вже в будинковому чаті написав…
— Ми розглядаємо варіанти, — перервав його роздуми Пеппер.
— Ну не процедура ж це була? — недовірливо запитав сусід. — Дмитро точно на злочинця не потягне.
— Саєнко і не був засуджений до процедури, — заперечив Марк, але в голосі чулася розгубленість.
— Тобто справді… Курва! — здогад швидко спалахнув на обличчі сусіда. — Але це ж неправомірно!
— Поки що ми не маємо доказів для такого припущення. Розпочато розслідування, — ухилився Пеппер. — І просимо вас не поширювати непідтверджені теорії.
— А що ще це може бути? — сусід знервовано переводив погляд із одного поліцейського на іншого. — Я у відділі покарань працюю й не з чуток про кортикальну депривацію знаю.
— Пане Мюллер, — Марк звірився з записами в нотатнику на телефоні. — Пропоную не робити передчасних висновків. Ми тут якраз для того, щоб зрозуміти, що відбулось, — він увімкнув запис диктофона. Нейромережа обробить його в текст та виділить головні тези. До наступного циклу самі записи зберегти не вдасться, а от стислий витяг — цілком. До того ж із нотаток поліцейські могли освіжити в пам’яті свідчення та за потреби вказати на те, що варто перевірити в цьому чи наступному циклі. — Що ви можете розповісти про вашого сусіда?
— Не те щоб ми були близькі чи я його добре знав, — замислився той. — Ми приятелі «на побухати». Ще до петлі такими були, — Мюллер витягнув пачку цигарок. — Курва! — ще раз вилаявся він, проте був стриманий, навіть руки не трусилися ні коли він підкурював сигарилу, ні коли пропонував пачку оперативникам. Ті ввічливо відмовилися. — Він добрий хлопець… Був. Фізик, вивчав квантову механіку. Один із тих, хто спроєктував темпускоп. Дуже освічений, ще й викладач від Бога. Пояснював мені про те, що атоми набувають властивостей хвилі. Про дослід Юнга… Навіть я, гуманітарій до кінчиків нігтів, усе розумів. — Мюллер зробив паузу. Пеппер із Марком мовчки очікували продовження. — З початком циклічності він забив на науку. Та потім знову повернувся до досліджень. Казав про якийсь проєкт у Церкві. У подробиці не вдавався, а я й не питав. Здавався щасливим, — закінчив свої свідчення сусід.
— І минулого циклу він також здавався щасливим? — уточнив Пеппер.
— Якщо вас цікавить, чи не було чогось незвичного, то ні. Жодних екстраординарних змін чи подій я не помітив.
— Може, ви знаєте, з ким ще контактував пан Саєнко? Чи часто до нього приходили гості? — запитав шеф.
— Жодних гостей. Навіть жінок сюди не водив. Чи чоловіків, я не цікавився його вподобаннями. Як ви могли помітити, у нас тут дуже спокійна атмосфера, і ми намагаємося її такою підтримувати.
Еліза
Дім Елізи в передмісті тільки ззовні мав вигляд типового охайного будиночка з подвір’ям, прикрашеним квітами, та невеличким газоном біля в’їзду в гараж. І таким він залишався лише в перші години понеділка. Потім до нього приїздили різномасті люди з купою клунків. Вони поводилися тихо, тож сусіди запитань не ставили та носа не у свої справи не пхали. Це був дуже пристойний район.
Кухня будинку перетворилася на фабрику, де постійно щось гвинтили, паяли, збирали й розбирали. По підлозі валялися шнури та запчастини, за які періодично хтось чіплявся. За обіднім столом розмістилися науковці з темпускопом. У вітальні, на диванах із ноутбуками та на підлозі біля журнального столика, сидів «підрозділ» Алекс, до якого останнім часом приєднався й Карім, «зраджуючи» Церкві. Найчастіше він крутився навколо Алекс й, окрім допомоги в робочих питаннях, робив їй каву, саме таку, яку вона любила, що помічали всі, окрім неї.
Власне житлом залишався лише другий поверх із кімнатами Елізи та Алекс та окремою ванною кімнатою.