Зазвичай Еліза теж працювали вдома, але тільки над темпускопом та вивченням Машини: тим, що вони не хотіли виставляти перед чужими очима. Авжеж Бен та наближені до нього знали про це, але решта парафіян, навіть тих, яких залучали до роботи, не здогадувалися про доступ Церкви до таких речей.
Пошуком способів зламу мнемосфери та безпекових лазівок Острова також займалися тут. З наявним темпускопом, який переробляли по кілька разів на день, вони, як і поліція чи інші установи, змогли використовувати прилад для зберігання даних між циклами, що значно полегшило їм роботу. Але трохи зменшило площу будинку, бо підвал тепер використовували суто для передачі даних і з метою безпеки завжди тримали зачиненим. На жаль, виготовити нові темпускопи вони все ще не могли. Втім, як не міг і Острів.
Про спільну роботу в Церкві також не забували. Частина команди, та й сама Еліза, все ж ходила туди, шукати додаткових доказів відсутності небезпеки кінця світу для залучення ще більшого числа послідовників. До того ж Церква не стояла осторонь новітніх розробок, як-от сироватки правди чи паралітики. Для обох сторін це було взаємно вигідне співробітництво. Незважаючи на це вони мали одне від одного секрети, бо, як зазвичай трапляється в не зовсім офіційних організаціях, взаємодіяти виключно на довірі не виходило.
Еліза якраз збиралася до Церкви. Хотіла розвідати обстановку одразу після телефонного дзвінка Бена. Він розповів, що до нього прямують поліцейські, але причину поки не назвали.
— Ти не бачила цього циклу Дмитра? — спитала Еліза перед виходом. Алекс замислилася й похитала головою.
— І про минулий не пам’ятаю.
— Минулого ми перетиналися в Церкві, — Еліза напружила пам’ять. — Дивно. Він ніби щось хотів розповісти, а тепер пропав.
— Сходиш до нього додому? — запропонувала Алекс.
— Подивимося. Не хочу зайвий раз там світитися. Може, він у запій пішов. Нащо людину відволікати?
— Зовсім не схоже на Дмитра.
Еліза теж поділяла таку думку, та легше було зачепитися за неї, ніж вигадувати інші варіанти. На дзвінки Дмитро не відповідав, але таке траплялося й раніше, коли він занадто захоплювався роботою й випадав із реальності.
— Не в курсі, що поліції від Церкви потрібно? — запитала Еліза про всяк випадок.
— Узагалі уявлення не маю. Мені ніяких запитів не надходило. Може, якась оперативна робота. Хтось із парафіян улаштував різанину чи ще щось таке.
— На таке ще викликають поліцію?
— Як і пожежників на зняття котиків із дерева, — розвела руками Алекс. — Старі звички не викоренити.
— Цей милий скажений світ, — Еліза схопила сумку. — Візьму машину. Пішу прогулянку по спеці я сьогодні не переживу.
— Головне, поїздку переживи. Може, тебе відвезти?
— Та ні, впораюся. Ніби почуваюся добре.
Марк
Церква зайняла всі «божі місця». Раніше думка про те, що християни молитимуться в мечеті, а равін читатиме тору в синтоїстському храмі, здавалася абсурдною. Тепер, після численних смертей і самогубств, коли люди не бачили обіцяного раю та пекла, світові релігії значно втратили свої позиції. Де-не-де палкі віряни все ще збирались, але головні релігійні місця об’єдналися під началом нової Церкви.
Зустріч проходила в найбільшій синагозі міста. Отець Бенедикт зустрів їх у приміщенні, схожому на кабінет, з прохолодними напоями замість «крові Христової». Посеред церковного начиння, прибирати яке кожного циклу було безглуздо, стояв ноутбук, жорсткі диски та ще якісь девайси, яких не очікуєш побачити поряд із менорою та зіркою Давида.
Священник теж не мав вигляду класичного пастора. Світлі льняні сорочка й штани, чисто виголене обличчя та модельна зачіска, ще й досить молодий вік. Звертатися до нього «отче» здавалося ледь не сарказмом.
— Що ви можете розповісти про Саєнка Дмитра? — Марк увімкнув на телефоні запис.
— Тільки хороше, як і про будь-якого нашого вірянина, — голос отця Бенедикта був м’яким, але в ньому відчувався стрижень. Стало зрозуміло, що він розповість поліції не більше, ніж вони мають знати. — У Дмитра якісь проблеми з законом? Не бачив його в цьому циклі.
— З законом якраз усе добре. Можливо, проблеми були в дечому іншому? — запитав Пеппер.
— Не розумію, про що ви.
— Чи не ворогував Саєнко з кимось? Може, отримував якісь погрози? — уточнив Пеппер.
— Зазвичай у наших парафіян складаються теплі стосунки одне з одним, та я не стежу за всіма, — відповів отець Бенедикт. — А про його життя за межами Церкви я не обізнаний, тож нічого не можу сказати з цього приводу. Може, поясните, що коїться? Що з Дмитром?