— Ми це й намагаємося встановити, — сказав Марк.
— І чому не спитаєте в нього? Якщо не можете знайти цього циклу, я дам адресу, запитаєте в наступному, — хоча голос священника залишався ввічливим і спокійним, у його погляді можна було вловити певну нервовість.
— Бо Саєнко вже нічого не зможе розповісти, — уникливо відповів Пеппер. — Саме через це ми і проводимо розслідування.
— Я перепрошую, може, я щось пропустив у цьому мінливому світі, — з сарказмом зауважив отець Бенедикт. — Та що такого могло статися з Дмитром, щоб він не зміг відповісти на запитання?
— Є підозри, що над ним проведено процедуру, — вимушений був розкрити карти Пеппер.
— Процедуру, — недовірливо повторив священник. — Ви себе чуєте? Це неможливо. З чого ви зробили такі висновки? З порожнього погляду та капання слини? Це могли бути й наркотики.
— Він у такому стані з початку циклу, — пояснив Марк. — Повірте, це дуже схоже на процедуру.
Священник притих і задумався.
— Не розумію, як таке можливо, — промовив він. — Якщо підуть чутки, це сколихне суспільство.
— Саме тому просимо не розповідати нікому про наші здогадки, — настійно порекомендував Пеппер. — Слідство триває. А зайвий галас нам ні до чого. Ви, певно, теж не хотіли б лякати своїх парафіян.
— Згоден, — кивнув отець Бенедикт. — Хтось би захотів для себе такої ж долі й шукав би зайвих проблем. Церкві таке точно не потрібно.
— Захотів? — здивувався Марк. — Процедура — точно не найкращий метод ескапізму.
— Деякі люди настільки зневірилися життям у циклічності, що готові й на таке. Новий спосіб кинути все, на заміну щотижневому самогубству.
— Це страшніше за самогубство, — не погодився Пеппер. — Та й якби з’являлись такі охочі, вони б коїли злочини, щоб їх засудили до процедури.
— Чим би дуже ускладнили всім життя, — додав священник. — Саме тому віра важлива. І ми, хоч і пропагуємо повернення майбутнього, наполягаємо, що воно має статися без шкоди іншим людям.
— А хіба це не вважалося б самогубством? — зауважив Марк. — Мені здавалося, Церква проти такого.
— Ми не християни, пане поліціянт, — одними лише губами посміхнувся священник. — У нас тільки одна заповідь — робити все для повернення майбутнього.
— Наскільки все? — уточнив Марк. Але Пеппер суворо глянув на нього, і молодший оперативник схаменувся. — Вибачте мою нетактовність. Я не дуже обізнаний у тонкощах вашої релігії. Це звичайна цікавість.
— Ми не ліземо в урядові справи, а урядовці не лізуть у наші. Такий уклад склався, і, як на мене, не треба його змінювати, — священник продовжував розмовляти оксамитовим тембром, та суть посилу за ним усе одно можна було вловити. — Якщо вам так цікаво — ласкаво просимо на наші збори або проповіді. Графіки ви можете уточнити перед входом або в інтернеті.
— Чим саме займався Саєнко? — Пеппер повернув розмову до потерпілого.
— Як я вже зазначав, я не стежу за кожним нашим парафіянином, — відповів священник. — З того, що я пам’ятаю, Дмитро продовжував наукову діяльність. Йому подобався наш підхід. Ми не відкидаємо науку, а сприймаємо її як пізнання божественного. Це імпонувало Дмитрові. А віра стала йому підтримкою, коли він розчарувався у світі та в собі. По віру та підтримку до нас і приходять.
Отримати від отця Бенедикта якусь корисну інформацію не вийшло, тож незабаром допит завершився.
— Я попрошу сестру Анну провести вас до робочого місця Дмитра. Можливо, там вам допоможуть, — священник підкликав підлітку, яка, схоже, виконувала роль секретаря. Жінка, замкнена в тілі дитини, що підросла. Не дивно, що вона приєдналася до Церкви та хотіла припинення циклічності.
— Я буду молитися, щоб ви досягли успіху в справі, — попрощався панотець, коли оперативники вже виходили з його кабінету.
— Тільки молитви нам і допоможуть, — ледь чутно пирснув Марк, щоб його слова почув тільки Пеппер. А потім додав зі звичайною гучністю: — Вибачте, мені потрібно до туалету. Я наздожену.
Хоч Церква і вважалася відкритою організацією, у поліції та, найімовірніше, й у Комісії майже не було даних про її діяльність. Як і казав отець Бенедикт: ці організації не лізли у справи одна одної та взаємодіяли тільки в загальних цивільних питаннях. Тому Марк подумав, що прогулятися синагогою без нагляду буде непоганою ідеєю. Тим більше, другий поверх будівлі виділили під технічні приміщення, кабінети вищого духовенства та навчальні класи, тож Марк не боявся потурбувати чиїсь молитви.