— Ви не схожі на вірянина, — почув він за спиною, коли оминув чергові зачинені двері. Обернувшись, Марк побачив високу біляву дівчину. — І на священника тим більше не схожі, — вона не здавалася розсердженою, тільки зацікавленою.
— Марк Брабек, нова поліція, — відрекомендувався він. — А ви?
— Еліза, — дівчина простягнула руку для привітання.
— Ви, до речі, теж не видаєтеся занадто релігійною особою, — відзначив Марк під час рукостискання. Тонкі білі штани та темно-синя майка, одягнута без білизни, точно не натякали на образ черниці.
— Ну, що робити, такою вже в петлю потрапила. Переглядати гардероб щотижня, як на мене, просирання часу, — пояснила дівчина. — То що поліція робить у Церкві?
— Ведемо розслідування. Чи знайоме вам ім’я Саєнко Дмитро?
— Ми працюємо разом. Я якраз іду в наш кабінет. Можливо, він на місці, — Еліза пішла вперед та жестом запросила Марка йти за нею.
— Боюсь, на роботу він уже не прийде, — неохоче сказав Марк.
— Що ж він примудрився накоїти? — дівчина намагалася сказати це якомога нейтральнішим тоном, але стиснуті кулаки та ледь чутне тремтіння на початку речення видало її. Страх? Марк навчився зчитувати такі знаки. У світі, де з доказів залишається тільки пам’ять, уміння «читати людей» могло стати вирішальним.
— Це ми й намагаємося дізнатися.
— Тобто? Він не заарештований?
— А є за що?
— А як ще можна затримати людину, — Еліза зупинилась і подивилася на поліцейського, — щоб він не прийшов на роботу?
— Наприклад, убити.
— Незручності на один цикл. У поліції точно вистачає справ, щоб не повідомляти про це особисто на місце роботи. Тому, можу припустити, ви мали на увазі довший період. То що сталося?
— Саєнко потерпілий, — здався Марк. Неможливо змусити людей співпрацювати, коли вони не відчувають, що небезпека реальна. — Поки що ми не маємо підтвердження, але схоже, що над ним провели процедуру.
Еліза затулила рукою рота та різко відвернулася. Марк не бачив її обличчя й не міг визначити, як ця новина на ній відобразилася. Він вирішив не порушувати її мовчання. Колись, у житті до циклічності, йому доводилося повідомляти близьким побратимів про смерть. Часто помовчати та за потреби обійняти людину виявлялося кращим за будь-які слова.
— У вас є здогади, хто це зробив? — порушила мовчанку Еліза. Вона впоралась і без обіймів, проте стиснуті в кулаки тремтячі руки та блідість указали Марку на те, що не треба втрачати пильності й за потреби краще простягнути руку допомоги.
— Ми ведемо розслідування. Тому підтвердити, що проведено процедуру, наразі не можемо, — сухо повідомив він.
— Зрозуміло, — тихо промовила дівчина і ввійшла в кімнату, де вже був Пеппер. Він опитував інших колег Саєнка — двох чоловіків: один у поважному віці, інший схожий на студента.
Кімната, яка раніше слугувала бібліотекою, тепер більше скидалася на лабораторію з різноманітним електромагнітним обладнанням, комп’ютерами та навіть телескопом.
— Якось забагато нерелігійних приблуд, як для божественного місця, — зауважив Марк.
— Бо в Церкві вірять, а не поклоняються. Тепер усі шукають не бога, якогось із них, а майбутнє, — прояснила Еліза, сідаючи за стіл біля вікна, трохи далі від інших колег, з якими спілкувався Пеппер, і жестом запросила Марка сісти навпроти.
— Вибачте, це по протоколу, — чоловік увімкнув запис на телефоні. — Саєнко щодня приходив на роботу? Чому ніхто його не шукав?
— Це не зовсім робота, — зауважила Еліза. Поки вони розмовляли, вона попивала воду з пляшки. Тільки зараз Марк помітив, що вона спітніла. Вогка майка подекуди прилипала до тіла, підкреслюючи жіночні вигини та відсутність білизни під нею. — Зарплатню нам не платять, всі ходять, коли хочуть і можуть. Церква не монастир, щоб тут жити, — дівчина затулила обличчя руками. Сліз або схлипувань не було. Марку здалося, що вона стримує емоції. — Вибачте. З Дмитром я товаришувала ще до циклічності. Ми були друзями, але не настільки близькими, аби щодня зустрічатися. Він специфічна людина… Був, — виправилася вона. — Зникнути на цикл або кілька — доволі очікувано від нього.
— Можливо, у вас є якісь припущення, кому міг завадити пан Саєнко? — поставив чергове запитання Марк.
— Жодних, — не вагаючись відповіла дівчина. — Він, як і всі тут, хотів повернути майбутнє та робив для цього те, що вмів.
— І як фізик міг бути корисним Церкві? — спитав Марк.
— Розумним людям завжди знайдеться використання. Та й з астрофізиків, можна сказати, циклічність і почалася. Кінець світу — наша гіпотеза.