— Це означає, що вони з нами рахуються. Ми йдемо правильним шляхом, — слова Елізи звучали занадто обнадійливо та підбадьорливо.
— Я зараз окропом сцятиму, — закотила очі Алекс. — А потім просто сцятиму і сратиму під себе, коли вони й мене овочем зроблять!
— Ми цього не допустимо, — Еліза була налаштована рішуче. — Дмитро постраждав, бо ми такого не очікували. Тепер ми попереджені. Але й вони себе видали. Ми добряче наступили їм на хвіст.
— Ох, не подобається мені це…
— Ти не можеш заперечувати, що це було очікувано. Що ближче ми до Машини, то сильніший їхній спротив.
— Я розумію, але, — Алекс протяжно зітхнула. Це допомогло заспокоїтись. — Це ж Дмитро. Не якийсь лівий чувак, який кермував фурою.
— Знаю. І через це ми не можемо зупинитися, — Еліза сіла на підлогу та обперлася на диван. — Тупа клішована фраза, але його жертва не має бути марною.
— Справді клішована і тупа, — фиркнула Алекс, знову опанувавши себе. — За тобою хоч не було хвоста? — раптом посерйознішала вона.
— Авжеж ні. Кілька разів перевіряла. Хоча навряд чи я в числі підозрюваних. Та й дуже сумніваюся, що в поліції достатньо ресурсів для повноцінних розслідувань, тим більше якщо їх не ініціювала Комісія або урядовці.
— Чому ти вважаєш, що це їхня власна самодіяльність?
— Бо про таке вони точно звітували Комісії, і якщо гівно досі не піднялося, то там ніхто й не хоче повноцінного розслідування.
— Тоді дивно, що ці оперативники так затято взялися за нього, — замислилась Алекс.
— Ну, старший — коп старого гартування, для нього це питання принципу. А от молодший, — Еліза замислилась, — темна конячка. Поводився доволі мило.
Алекс зміряла подругу поглядом, але не прокоментувала сказаного. Вона занадто добре знала цей вираз обличчя.
— Краще зв’яжися зі Стівеном. Можливо, він щось знає, — попросила вона.
— Якби він щось знав, то попередив би, — похитала головою Еліза. — Не треба зайвий раз його смикати, бо поки що він наш єдиний зв’язок із Островом.
— А той кріт від Церкви? Може, він щось знає?
— Я ще не розмовляла з Беном, — стенула плечима Еліза. — Вирішила не світити нашим спілкуванням перед поліцейськими, — вона на кілька секунд затулила обличчя руками. — Як усе до цього дійшло?
— Не думала, що Дмитра викриють так швидко, — Алекс, звична тримати голову тверезою, першою запропонувала алкоголь. Витягла з бару першу-ліпшу пляшку. Горілка. Її білява подруга кивнула.
— Сподіваюся, він не обмовився про нас. На Острові дуже багато засобів, щоб розв’язати язика, — Еліза аж сіпнулася. — Спробую співпрацювати з копами та щось розвідати.
— З тим молоденьким? — Алекс хильнула чарку. — Ну, в крайньому разі розважишся.
— Це я чую нотки ревнощів?
— Просто будь обережна, — з усією серйозністю сказала Алекс. — Острів має вплив і на поліцію. Я не хочу, аби з тобою щось сталося.
— Гірше вже не буде, — Еліза крутила склянку в руках. — І на овоч мене не перетворять. Він не дозволить.
Марк
Кінець циклу після розслідування справи Саєнка видався тихим, принаймні для Марка. Він займався поточними справами, поки Пеппер їздив по знайомих, зокрема з Комісії. Колись йому самому пропонували приєднатися до цієї організації, та шеф відмовився. Чи хтось посприяв його відмові. Достеменно Марк не знав.
— Як просувається справа? — до його столу підійшов Рамон, жуючи запашний гамбургер, з якого на його руку витікав соус.
— Тільки не заляпай мені тут усе, — попередив Марк.
— Тю, завтра все знову чистеньким буде.
— До завтра щось може знадобитися.
— Та добре, добре, — Рамон присів на стілець подалі від столу. — Так що з розслідуванням? Є якісь зачіпки?
Марк похитав головою.
— Пеппер намагається пробити по своїх каналах. Але поки що нічого не розповідав.
— Кажу тобі, це якось пов’язано з будинком для літніх, — він занадто активно жестикулював, і цибуля з його бургера з добрячою порцією соусу долетіла до столу. — От лайно! — чоловіки зустрілись очима. — Вибач-вибач! — швидко забубонів Рамон. — Я зараз…
— Сиди, — скомандував Марк, — бо ще щось заляпаєш, — він дістав із шухляди серветки і скинув шматки їжі з соусом у смітник. — Я не думаю, що ці випадки пов’язані. У тебе якась манія на теорії змов.
— Бо так і є, — Рамон знову захотів розмахувати руками, але вчасно згадав про бургер. — Уряди нам брешуть! Чому президент Штатів так і залишився на посаді? І ООН удає, що працює? Я тобі кажу, вони не тільки знали про все заздалегідь, але й реалізовували свої плани. Ці старигани та маразматики хочуть жити вічно. Понабудовували палаци, влаштувалися гарненько, тільки здоров’я треба.