— Не відмовлюся. Ви ж тут завсідник? Напевно, знаєте, що краще обрати.
Марк подав знак бармену повторити й повернувся до розмови.
— І все ж таки, що вас занесло в цю діру? — на останніх словах він приглушив голос, щоб власник його не почув.
— Я не знала, що це діра, — так само пошепки відповіла дівчина. — Колись почула, що сюди вся поліція ходить, то вирішила спробувати. Заінтригувало: що ж тут такого?
— То може, ви шукали поліцію? Чи когось конкретного? — Марк притримувався нейтрального тону.
Бармен поставив перед ними напої — джин-тонік, один до трьох (але не джин до тоніка, а навпаки). Вони почаркувалися та зробили по великому ковтку.
— Ви маєте рацію, — нарешті відповіла Еліза, крутячи прохолодну склянку в руці. — Я шукала вас.
— Ого! Це дуже чесно і відверто, — Марк підняв склянку, і вони зробили ще по одному ковтку. — То чим можу прислужитися?
— Може, додасте трохи впевненості? — Еліза опустила очі. — Я ніби не з лякливих, але… Скажімо так, процедура над Дмитром мене, — вона добирала потрібне слово, — приголомшила. Ніби будь-хто може опинитися на його місці. Мені… — вона не договорила, що хотіла спочатку, лише подивилася на Марка своїми великими сірими очима. — Мене це дуже хвилює.
— Я… — чи то алкоголь починав діяти, чи давалася взнаки відсутність сексу протягом уже двох циклів, Марк відчув потяг до цієї жінки. — Як я можу допомогти?
— Не знаю, — Еліза випила залишки напою залпом. — Може, мені просто спокійніше біля поліції?
— Ви вважаєте, що вам загрожує небезпека? — Марк вивчав співрозмовницю, намагаючись зрозуміти її мотиви.
— Якщо процедуру можуть проводити несанкціоновано, усім загрожує.
— Занадто розмите припущення, — чоловік зробив ковток напою. — Які підстави переживати саме у вас?
— Давайте змінимо цей офіційний тон і перейдемо на ти? Ми вже п’ємо разом, — запропонувала дівчина.
— Я не проти, якщо так комфортніше, — погодився Марк. — То чому ти переживаєш?
— Він науковець, я науковець. Ми співпрацюємо з Церквою. Чому я не можу бути наступною?
— Він чоловік вище середнього зросту, я теж. Чому наступним буду не я?
— Ви чіпляєтеся до слів.
— Ти, — поправив Марк. — Ми ж домовилися.
— Може, є ще дещо, — Еліза озирнулася.
— Тут нема камер. Ще одна з причин, чому поліція полюбляє це місце, — Марк теж допив напій та попросив повторити. — Слухай, я не зможу допомогти, якщо ти не розповіси, де моя допомога потрібна.
— Твій напарник уже вважає, що я брешу. Можливо, він навіть записав мене в підозрювані. Ти ніби іншої думки, одразу не навішуєш ярлики, бо я з Церкви. Але чи справді я можу тобі довіритися?
— Ми ж не погані хлопці. Певно, ти це розумієш, бо все ж таки сюди прийшла, — Марк додав у напій льоду. Потрібне проміле вже було у крові, і тепер він усього лише його підтримував. — Тому ми зараз або просто п’ємо, як випадкові незнайомці в барі, або ти розповідаєш, що знаєш, і ми вирішуємо, що робити далі.
— Хм, — замислилась дівчина. — Перший варіант звучить доволі непогано.
— Тільки попереджаю: коли я п’яний, то дещо велелюбний. Якщо даси по морді — не ображуся.
— Дякую за попередження, — Еліза теж припинила налягати на алкоголь. Було схоже, що вона почувалась розслабленішою. — Цікавий спосіб схилити мене до другого варіанта.
— Або дати ілюзію вибору, — стиснув плечима Марк. — А може, вибору не було в мене, і все відбувається за твоїм планом. Та напевно ми не дізнаємося, доведеться трохи довіритись одне одному.
— Звучить логічно, — Еліза похитала склянку в руці, спостерігаючи за рідиною. — Сподіваюся, я не роблю помилку, — вона нахилилася ближче до Марка і притишила голос. — Дмитро досліджував реальність кінця світу і щось виявив. Це могло не сподобатися людям при владі.
— А конкретніше?
— Не знаю. Записів же нема.
— Я гадав, Церква щось вигадала зі збереженням даних, — недовірливо припустив Марк.
— Церква — так. Але Дмитро не все доповідав Церкві.
— Тоді з ким він працював? Щоб це дійшло до влади, він мав комусь розповісти.
— Я не знаю деталей, — Еліза притулила до лоба склянку, яка через конденсат покрилася вологою. — Ми з ним це не обговорювали. Знаю тільки — він мав докази того, що кінця світу не буде. А отже, і Машина часу більше не потрібна. Циклічність можна завершити в будь-який момент.
— Забагато зусиль докладено, щоб потім так легко сповістити: «ой, пробачте, ми помилились», — тобі не здається?
— Саме до цього я і веду. Ніхто не любить визнавати помилки. А тим більше, якщо це не помилки.