— Тільки не це, — зітхнув Марк. — Чергова теорія змови,
— Твій скепсис недоречний. Якщо я помиляюся, то поясни, хто міг використати процедуру та навіщо було прибирати Дмитра?
— Наприклад, Церква. Ресурсів у неї має вистачити.
— І нащо?
— Несповідимі шляхи Господні, — Марк очікував реакції від Елізи, та нічого дивного не помітив. — Може, він побачив бога якоїсь із релігій, і це могло похитнути віру в Церкву.
— Отак у справі і пропишеш, — фиркнула Еліза. — Це не жартики.
— Я й не жартую, це метафоричне припущення. Може, Саєнко підтвердив кінець світу. Церкві це не вигідно.
— Чому? Парафіяни готові до будь-якого майбутнього.
— А чи всі? Одна річ протистояти урядам і системі, бо є надія, що нас обманюють. А накликати на себе смерть, — Марк із легкою посмішкою глянув на дівчину. — Скільки людей реально хочуть померти?
— Аргумент, — погодилась Еліза. — Але хочеш вір, хочеш ні, Церква не прибирала Дмитра.
— Слідство покаже, — сліпо покладатися на віру Марк не звик.
— До речі, як воно просувається? — ніби між іншим спитала Еліза. — Як я зрозуміла, Дмитра знайшли вдома. Процедуру провели не в цьому циклі.
— Схоже на те.
— А огляд темпускопом уже робили?
Запитання здивувало Марка. Цивільні знали про темпускоп, але користувалися ним не настільки часто, щоб звертати на такий метод увагу.
— Таємниця слідства. Я не можу розголошувати відомості про хід розслідування.
— Розумію, — Еліза насупила брови в роздумах та замовкла.
— І це все?
— Що?
— Вся інформація, яку ти маєш? За таке точно не вбивають. Або ти щось не договорюєш.
— Вважаєш, я не маю чого переживати за своє життя? — Еліза зробила черговий ковток. Марк помітив, що її трясе. — Вибач, я на хвилинку.
Вона вийшла до вбиральні, і Марк мав кілька хвилин, щоб оцінити ситуацію.
Еліза
Черговий напад. Вона ледь не впала посеред бару. Еліза зачинилася в кабінці туалету й дістала вже підготовлений шприц зі знеболювальним. Головне дихати та не втрачати свідомість. Кілька хвилин — і стане легше. Щоб відволіктися, почала рахувати кахлі на підлозі. Тремор проходив, ще трохи — і можна виходити. Для надійності вона втягнула носом порцію кокаїну та вийшла до умивальника. З дзеркала на неї дивилася пошарпана жінка.
— Чорт, я б сама собі не дала, — оцінила вона своє відображення у дзеркалі.
— Сонечко, не будь така прискіплива, — її почула інша відвідувачка, яка тільки-но зайшла. Вона була напідпитку, тому посмішка не сходила з її обличчя. — Тримай, — вона простягнула Елізі косметичку. — Сподіваюсь, ти захомутаєш того красеня, — жінка ляснула Елізу по дупці та зайшла в кабінку туалету. За звуками Еліза зрозуміла, що їй не дуже добре.
Вода та косметика справді допомогли привести себе до ладу, і з убиральні Еліза виходила освіженою.
— Все гаразд? — поцікавився Марк. — Вибач, якщо я сказав щось…
— Поїхали до тебе.
— Га? — Марк ледь не поперхнувся.
— Хочу до тебе, — Еліза взяла свого співрозмовника за руку. Долоні ще були прохолодними, як завжди після нападу.
— Ти не занадто п’яна? — обережно поцікавився Марк.
Чи Еліза справді занадто рано почала «атакувати», чи він помітив її неприродно розширені зіниці — вона не знала. Але відступати було пізно.
— Мене вже нудить від безсоння, — спробувала вона зіграти на жалості. — Може, під охороною поліції вдасться поспати.
— Якщо так… Добре, — зам’явся Марк. — Я ночую в готелі неподалік. Кімнати там пристойні.
— Сподіваюся, там не стерильні простирадла. Хочу безлад, зім’яту постіль, забризкане дзеркало у ванній. Хочу відчувати справжні запахи, а не гель для прання.
— Це я можу влаштувати.
— У тебе ж не буде проблем через ночівлю з підозрюваною?
— Ти ще не підозрювана.
Насправді безладу в номері Марка не було. Але зім’ята постільна білизна одразу кидалася в око. Схоже, це чи не єдине, чим він користувався, окрім ванної кімнати.
— Ласкаво прошу. Я тут тільки ночую, тож вибачте, що майже нічого немає, — виправдався він.
— У тебе точно не буде неприємностей? — знову запитала Еліза, оглядаючи номер. Найменше їй хотілося, щоб Марка відсторонили від справи. Тільки не тепер, коли є шанс утертися в довіру.
— Та не має бути. Хтось перед вилученням злочинців ґвалтує, хтось самосуд влаштовує, з усією жорстокістю. Тому ні.
— А ти вмієш заспокоїти, — сіпнулась Еліза.
Марк дістав із мінібару декілька пляшечок і кинув одну Елізі, одну взяв собі, а решту поклав на стіл.