— Це ж навіть не перепихон за взаємною згодою, просто ночівля, — продовжував Марк. — Тим більше, ти переживаєш за своє життя, а я ніби виконую свою роботу.
— Цікаво, — Еліза випила пляшечку за один ковток. — А в тебе більше нема? Що за дитячі порції?
— Один момент, — Марк пішов до ванної, де стояв ще один холодильник, з іншого номера. — Є віскі та горілка, — крикнув він гості.
— Віскі! — відповіла вона.
Коли він повернувся в кімнату, Еліза вже курила біля вікна. І по запаху це була не цигарка.
— Будеш? — запропонувала вона.
Марк узяв її самокрутку, затягнувся та закашляв.
— Непогана. Еге ж? — усміхнулася дівчина. — Я гадала, у поліції до такого звичні.
— Те, що ми контролюємо обіг, не означає, що ми всі в ньому, — Марк зробив ще одну затяжку й повернув самокрутку Елізі. Підійшов до столу, де було трохи посуду. — Склянки брудні. Не заперечуєш, якщо я наллю в чашки?
— Якось переживу, — Еліза взяла чашку з рук Марка й передала йому самокрутку. — А на вигляд дуже порядно, — зацінила вона, відпиваючи напій з відстовбурченим мізинцем.
— Може, шоколад? Якісь батончики в мінібарі ще є.
— Не треба, бережу фігуру, — вони тільки гмикнули, бо жарт давно втратив актуальність. — І взагалі, ми сюди не їсти прийшли.
— Ой, вибач, — заметушився Марк. — Ти, певно, втомилася. Лягай на ліжку, я ляжу на дивані…
— Я гадала, ти кмітливіший. Чи в поліцію беруть тільки за фізичні якості? — однією рукою Еліза тримала чашку, а іншою обійняла Марка.
— Ти п’яна, — констатував Марк, проте не пручався.
— Не настільки, — шепотіла дівчина йому в самісіньке вухо. — Так краще засинати.
Марк обійняв її за талію та притягнув ближче до себе, готуючись до поцілунку, але в цей момент відчув, як напій із її чашки розливається по одягу.
— Дідько! Вибач, — він схопився та побіг у ванну по рушник.
Еліза поспіхом додала в його склянку снодійне та вмостилася зі своєю чашкою на ліжку.
Витершись рушником, вона жестом запросила його присісти поряд із нею.
— Міг не перейматися, — сказала дівчина, а про себе відзначила вдалий збіг обставин. — Це просто речі, завтра все одно буде як новеньке.
— У цьому і проблема, — Марк відпив віскі. — Через циклічність ми перестали перейматися не тільки такими дрібницями, а й узагалі всім.
— Менше нервів.
— Менше всього. І відчуттів, і почуттів.
— Не всі відчуття й почуття хочеться відчувати, — Еліза зробила малесенький ковток, щоб спровокувати Марка пити.
— Деяких у циклічності ми вже й не відчуємо.
— Ти про що?
— Не бери до голови, — махнув Марк і допив напій у чашці. — Тобі долити?
— Ні, дякую. І все ж таки, що ти маєш на увазі?
— Та неважливо, — голос Марка сповільнювався. — Колись я, — язик заплітався, і Еліза не змогла більше нічого розібрати. Він обм’як та в неприродній позі розкинувся на ліжку. І хоча це було зовсім не обов’язково, Еліза, не без зусиль, вклала його зручніше.
Поки Марк хропів, Еліза порпалась у його речах. У готелі їх було небагато, здебільшого одяг, зброя (як необачно), всілякі дрібниці на кшталт жуйки та гребінця, армійський жетон. Еліза повертіла його в руках, щоб роздивитися. Зазвичай такі речі носять на собі, навіть після служби.
Після речей дівчина зайнялася смартфоном.
— Доступ по відбитку. Як зручно, — зашепотіла вона сама до себе, скануючи палець сонного Марка.
Поверховий огляд нотаток не дав особливих результатів. Свідчення свідків, фото з квартири Дмитра, запит на темпускоп… А от це вже цікаво. Еліза встановила «шпигунський» застосунок, як називала його Алекс, на телефон Марка і відправила подрузі його віртуальну копію. Вчергове зраділа, що тепер у них є власні мнемосфера та темпосфера, а отже, і можливість збереження даних між циклами. Поки вона повернеться, Алекс витягне все, що може згодитися, і передасть дані через темпосферу, а за потреби підготує коди для запам’ятовування Корсакам.
Але чи повернеться?.. До опівночі залишилося зовсім небагато часу, а Еліза не була Попелюшкою, щоб поспішати. Тим більше, щойно годинник проб’є дванадцяту, вона знов опиниться у своєму ліжку.
Вона ще раз окинула поглядом Марка. Може, і не дарма Алекс приревнувала. У перших циклах Еліза б давно переспала з ним, якраз її типаж: жилавий, з довгими пальцями, саркастичний, ще й пахне приємно навіть після цілого дня на спеці.
«Це все алкоголь» — заспокоювала себе Еліза, коли зручно вмощувалась біля Марка та обіймала його. Незважаючи на спеку, тепло його тіла не дратувало. Вона ткнулася носом у його широку спину та незчулася, як заснула.